Доки кава не охолоне

Зазвичай він використовував сифон. У нижню посудину наливав окріп, нагрівав його спиртовим пальником, щоби пара й вода підійнялися через горлечко до верхньої посудини й заварили всипані туди мелені кавові зерна. Проте готуючи каву для Когтаке й інших постійних відвідувачів, які цінували смак та аромат цього напою, він користувався кемексом. Для цього в скляну посудину (кемекс) він уставляв паперовий фільтр, насипав у нього мелені кавові зерна й наливав зверху окріп. Негаре вважав такий спосіб приготування кави оптимальним, адже, змінюючи температуру чи спосіб наливання води, можна було змінювати гіркоту напою. Оскільки в кафе не було фонової музики, відвідувачі могли чути, як кава крапля за краплею скрапувала в скляну посудину. Від цього звуку Когтаке завжди задоволено посміхалася. Для неї він був таким же приємним, як і сама кава.

Часом Кеї використовувала кавомашину, яка мала одну кнопку, щоб підлаштовувати напій відповідно до різних смаків. Вона не дуже зналася на мистецтві приготування кави й здебільшого покладалася на цей пристрій. Тому деякі постійні відвідувачі, які цінували особливий кавовий смак, не замовляли її, якщо Негаре не було в кафе. Зрештою, кава коштувала однаково незалежно від того, хто її приготував — Негаре чи Кеї. Казу зазвичай заварювала каву в сифоні. Зовсім не тому, що дбала про особливий смак, — просто їй подобалося спостерігати, як гаряча вода підіймається горлечком у верхню посудину. Та й панькатися з кемексом їй теж не хотілося.

Когтаке отримала каву, яку спеціально для неї заварив Негаре. Коли чашка опинилася перед нею, жінка заплющила очі й глибоко вдихнула. То була мить справдешнього щастя. За наполяганням Негаре в кафе подавали каву лише сорту мокко.

Особливість кави цього сорту — неперевершений аромат. Такі поціновувачі, як Когтаке, ніколи не можуть нанюхатися вдосталь. Іншим, одначе, не дуже до вподоби її відчутна кислинка. Тому відвідувачі або обожнюють цю каву, або ненавидять. Можна сказати, що кава обирає відвідувачів. Так само, як з маслом, Негаре любив спостерігати за відвідувачами, які насолоджувались ароматом кави. Коли він дивився на них, його вузькі очі звужувалися ще більше.

— До речі, — зауважила Когтаке, смакуючи свою каву, мовби тільки-но про це згадала. — Я помітила, що бар Гіраї зачинено вчора й сьогодні… Ви часом не знаєте, у чім річ?

Гіраї, жінка з бігуді, мала невелику закусочну, такий собі маленький гостес-бар, за якийсь метр від кафе.

Хоча заклад був крихітним і складався лише з барної стійки й шести стільців, там завжди було людно. Бар відчинявся щоночі в різний час, залежно від настрою Гіраї, але працював постійно, сім ночей на тиждень. Відколи вона вперше відчинила його, не було такої ночі, щоб він не працював. Постійні відвідувачі частенько збиралися ввечері під баром, чекаючи, коли він відчиниться. Бувало, що в середину набивалося й по десятеро людей. Однак сидіти могли тільки перші шість відвідувачів, інші пили стоячи.

Навідувалися до бару не лише чоловіки. Заклад Гіраї вподобали й жінки. Її відвертість часом зачіпала самолюбство відвідувачів, але вона не мала на думці нічого лихого, тому вони ніколи на неї не ображалися. Гіраї мала талант говорити все, що думає, і виходити сухою з води. Вона вдягалася строкато й чхати хотіла на те, що про це думають інші. Однак дбала про вишукані манери й дотримувалася правил етикету. Завжди терпляче всіх вислуховувала. Та якщо вважала, що відвідувач помиляється, навіть якщо він був великим цабе, жодної секунди не вагалася й указувала на його помилки. Одні відвідувачі були дуже щедрими, але Гіраї ніколи не брала від них більше, ніж коштувало питво. Інші намагалися спокусити її дорогими подарунками, та вона ніколи їх не приймала. Траплялися чоловіки, які пропонували їй будинок чи квартиру, «Мерседес» або «Феррарі», діаманти й інші коштовності, але Гіраї завжди відповідала: «Мене це анітрохи не цікавить». Навіть Когтаке іноді навідувалася до її бару. То було місце, де завжди можна було випити й весело провести час.

Когтаке помітила, що бар Гіраї, щоночі повний відвідувачів, ось уже дві ночі поспіль було зачинено. І ніхто з них не знав чому, тож Когтаке трохи занепокоїлася.

Негаре, щойно Гіраї запитала про це, ураз спохмурнів.

— Що? Щось трапилося? — спантеличилася Когтаке.

— Її сестра… Сталася автомобільна аварія… — ледь чутно сказав Негаре.

— О ні!

— Тому вона поїхала додому…

— Це жахливо! — Когтаке опустила очі на чорну, мов смола, каву.

Жінка знала її молодшу сестру, Кумі Гіраї. Вона навідувалася до Гіраї, яка порвала із сім’єю, і намагалася вмовити її повернутися додому. Останні два роки ці візити помітно дратували Гіраї, і вона здебільшого не зустрічалась із сестрою. Та Кумі однаково раз на місяць приїздила до Токіо. Три дні тому вона приходила до кафе побачитися з Гіраї. Аварія сталася, коли вона поверталася додому.

Невеличка автівка Кумі зіткнулася з вантажівкою, водій якої задрімав за кермом. Її забрала «швидка», але дорогою до лікарні вона померла.