Доки кава не охолоне

Коли озвався дзвоник, вона зиркнула на середнього годинника. Серед трьох настінних хронометрів саме він показував точний час. Два інших або поспішали, або відставали. Вочевидь, вона про це знала. Очима дівчина прикипіла до входу.

За хвилю до кафе увійшла Кеї.

— Дякую, Казу, люба, — сказала вона.

Жінка була одягнена в сукню кольору морської хвилі й босоніжки з ремінцями. Вона обмахувалася солом’яним капелюхом. Поїхала разом з Казу, але, судячи з целофанового пакета в її руці, дорогою до кафе зазирнула до місцевої крамниці. Кеї від природи була життєрадісною. Зачаровувала всіх доброзичливістю й ніколи не соромилася, не боялась і найгрізніших відвідувачів і завжди була відкритою та люб’язною навіть з іноземцями, які не говорили японською.

Угледівши дівчину на тому стільці, Кеї сказала: «Привіт, ласкаво просимо», і щиро посміхнулася. Її посмішка сяяла яскравіше, ніж зазвичай, та й голос звучав дещо вище.

Дівчина випросталася на стільці й легенько кивнула, не відводячи очей від Кеї.

— То що там сказав лікар? — запитав Негаре.

Оскільки Кеї й Казу щойно повернулися від гінеколога, його цікавило лише одне. Кеї погладила свій ще плаский живіт, зробила пальцями знак, що все гаразд, і посміхнулася.

— Ох… чудово, — відказав Негаре.

Він ще більше звузив очі й двічі легенько кивнув. Коли Негаре траплявся привід порадіти, він не вмів відкрито демонструвати своє щастя. Кеї це знала, тому цілком удовольнилася такою реакцією.

Пильним поглядом дівчина на тому стільці зачудовано спостерігала за їхньою розмовою. Кеї, схоже, геть цього не помітила й спокійнісінько рушила до затильної кімнати.

Мовби щось відчувши, дівчина гукнула несподівано гучним голосом:

— Перепрошую…

Спинившись на півдорозі, Кеї машинально відповіла: «Так?», обернулася й подивилася на неї своїми круглими сяйливими очима.

Дівчина ніяково відвела погляд і почала нервово перебирати пальцями.

— Що таке? — запитала Кеї.

Незнайомка підняла голову з таким виразом, ніби справді чогось потребувала. Її щира усмішка була дуже милою. Незворушність, з якою вона поставилася до Негаре, миттю щезла.

— Ем… річ у тім…

— Так? Щось сталося?

— Я хотіла б сфотографуватися з вами.

Кеї кліпнула, приголомшена її словами.

— Зі мною? — перепитала вона.

— Так, — сказала дівчина рішуче.

Негаре не втримався, щоб не запитати:

— З нею? — Він указав на Кеї.

— Так, — весело підтвердила дівчина.

— Ти хочеш сказати, що повернулася зустрітися з нею?

— Так, — відповіла вона на запитання Казу.

Очі Кеї засяяли ще яскравіше, бо вона ні на мить не засумнівалася в щирості цієї незнайомки. Від природи не була підозріливою чи недовірливою до незнайомців. Тому, не питаючи дівчину, хто вона й чому хоче з нею сфотографуватися, Кеї відразу погодилася.

— Ох! Справді? Можна мені поправити макіяж?

Вона миттю витягла із сумки косметичку й узялася до справи.

— Ем, на це немає часу, — наполегливо заперечила дівчина.

— Ох… ну звісно.

Кеї, певна річ, добре знала правила. Її щоки залилися рум’янцем, коли вона закрила косметичку.

Зазвичай той, хто хоче сфотографуватися разом із кимось, підходить до людини, з якою робитиме світлину. Але дівчині перешкоджало в цьому правило, яке забороняло підводитися з того стільця. Кеї віддала целофанового пакета й солом’яного капелюха Казу та стала біля незнайомки.

— Де твоя фотокамера? — запитала вона.

Дівчина посунула до неї пристрій, що лежав на столі.

— Що? Це і є фотокамера? — здивувалась Казу, адже той апарат був завбільшки з візитівку. Тоненький і прозорий, він скидався на пластикову картку. — Така тоненька!

Кеї зачудувалася фотокамерою. Вона роздивилася її з усіх боків.

— Ем, нам варто поквапитися… Часу майже не залишилося… — спокійно сказала дівчина.

— Гаразд, я сфотографую.

— Добре.

Казу навела на них об’єктив фотокамери. Нічого складного в її використанні не було — вона просто натиснула кнопку, що з’явилася на екрані.

Клац.

— Що це було? Ти вже сфотографувала?

Доки Кеї поправляла волосся й розчісувала пальцями чупринку, Казу вже зробила фотографію й повернула фотокамеру дівчині.

— Ти вже сфотографувала? Коли ти встигла?

Незнайомка й Казу зберігали спокій. Лише Кеї спантеличено сипала запитаннями.

— Красно дякую, — сказала дівчина й одним махом допила свою каву.

— Що?.. Зажди! — гукнула Кеї, але та вже перетворилася на пару.

Коли пара підійнялася до стелі, на стільці з’явилася жінка в білій сукні. Просто нізвідки, наче ніндзя.

Оскільки персонал кафе вже звик до подібного, нікого це не здивувало. Та якби щось таке побачив хтось із відвідувачів, його це, напевно, шокувало б. Коли гості стають випадковими свідками таких дивовиж, їх запевняють, що це лише фокус. Певна річ, якби хтось запитав у працівників кафе, як вони це зробили, відповісти ті не змогли б.

Жінка в білому незворушно читала свій роман, наче нічого особливого не трапилося. Та помітивши тацю, вона відсунула її правою рукою, мовби хотіла сказати: «Приберіть це!»

Кеї взяла тацю, але Негаре вихопив її в неї і, схиливши голову набік, пішов на кухню.

— Цікаво, ким була та дівчина… — пробурмотіла Кеї.