Дружина мандрівника в часі

Вдаю, що сплю. Маленька рука Альби гладить моє лице. Сльози течуть з моїх очей. Альба щось ставить — свій наплічник? свій футляр для скрипки? — на підлогу, і Кімі проказує: роззуйся, Альбо. Тоді Альба залазить до мене у ліжко. Вона огортає себе моєю рукою, вкладає голову під моє підборіддя. Зітхаю і розплющую очі. Альба вдає, що спить. Вдивляюсь у її густі чорні вії, її широкий рот, бліду шкіру; вона обережно дихає, стискає моє стегно своєю міцною рукою, що пахне стружками олівців, каніфоллю і шампунем. Цілую її в тім’ячко. Альба розплющує очі, і тоді її схожість з Генрі майже перевищує те, що лише можу знести. Кімі піднімається і виходить з кімнати.

Пізніше встаю, приймаю душ, вечеряю, сидячи за столом з Кімі та Альбою. Сідаю за стіл Генрі після того, як Альба йде спати, висуваю шухляди, витягую в’язку листів і починаю читати.