Читаем Королева Марго полностью

Раптом серед одного гуртка солдатів король Наварський помітив де Муї. Він віддав шпагу і спокійно спускався вниз.

— Бідолаха! — сказав Генріх. — Відважне й віддане серце!

— Слово честі, сір, — сказав Ла Моль, — у нього — гляньте, ваша величність — у нього зовсім спокійний вигляд, він навіть сміється. Він, напевне, вигадав якусь штуку, бо, ви знаєте, він рідко сміється.

— А той молодий чоловік, що був з вами?

— Пан де Коконна? — спитав Ла Моль.

— Так, пан де Коконна. Що з ним?

— О, сір, я ні трохи не турбуюсь про нього. Побачивши солдатів, він тільки спитав у мене: „Ризикуємо ми чим-небудь?“ — „Головою“, відповів я. „А ти врятуєшся?“ — „Сподіваюсь“. — „Ну, і я теж“, відповів він. І я присягаюсь, сір, що він врятується. Якщо Коконна візьмуть, ручусь вам, що він сам схотів, щоб його взяли.

— Тоді, — сказав Генріх, — усе добре, подумаймо, як добитись до Лувра.

— Ну, — сказав Ла Моль, — це річ зовсім проста, сір. Закутаймось у плащі і ходімо. На вулиці повно народу, що збігся на шум, нас приймуть за глядачів.

Справді, двері були відчинені, і вийти можна було без жодних перешкод, якби не величезна юрба народу, що забила всю вулицю.

Проте, їм пощастило прослизнути на вулицю Аверон, а на вулиці де Пулі вони побачили, що де Муї під конвоєм, на чолі з капітаном гвардії паном де Нансеєм, проходить майданом Сен-Жермен-л’Оксерруа.

— Ага! — сказав Генріх. — Його, мабуть, ведуть у Лувр. От, диявол! хвіртки позачиняють! Питатимуть імена у всіх, хто входитиму і якщо я увійду після нього, це буде доказ, що я був з ним.

— Що ж, сір, — сказав Ла Моль, — увійдіть у Лувр іншим шляхом, не хвірткою.

— Яким же дияволом можу я увійти?

— А хіба ваша величність не маєте вікна у королеви Наварської?

— Чорт візьми! — сказав Генріх. — Ви маєте рацію, пане де Ла Моль. А мені й на думку не спало!.. Але як же сповістити королеву?

— О! — сказав Ла Моль, уклоняючись з шанобливою вдячністю, — ваша величність так добре вмієте влучати камінцями.

XVI. Де Муї де Сен-Фаль

На цей раз Катерина повела справу так обачно, ідо не мала сумніву в щасливому закінченні її.

Отже, вона відпустила о десятій годині Маргариту, цілком певна, — і це було справді так, — що королева Наварська не знає нічого про заходи проти її чоловіка, а сама пішла до короля і попросила його не лягати спати.

Заінтригований переможним виглядом, яким сяяло обличчя матері, звичайно сповнене удаваності, Карл спитав у Катерини про причини, але вона відповіла йому словами:

— Можу сказати вашій величності лише одно: цієї ночі вас буде звільнено від двох найзапекліших ворогів ваших.

Карл зробив рух бровами, як людина, що каже сама собі: добре, побачимо. Свиснувши своєму левретові, що підповз до нього на череві, мов змія, і поклав свою розумну морду на коліна до пана, він почав чекати.

Через кілька хвилин, протягом яких Катерина сиділа, напруживши слух і очі, у луврському дворі пролунав пістолетний постріл.

— Що це за шум? — спитав Карл, нахмурюючи брови, а леврет знявся на ноги швидким рухом, наставивши вуха.

— Нічого, — сказала Катерина, — сигнал, та й усе.

— І що означає цей сигнал?

— Означає, що з цієї хвилини, сір, ваш єдиний, ваш справжній ворог вже не матиме змоги чинити вам шкоди.

— Убили кого? — спитав Карл, дивлячись на матір поглядом господаря, який хоче сказати, що життя й смерть невід’ємні прерогативи королівської влади.

— Ні, сір. Тільки заарештували двох.

— О, — промурмотів Карл, — завжди приховані витівки, завжди змови, королю невідомі. Чортова смерть! Мамо, адже я великий хлопець, досить великий хлопець, щоб доглянути самому себе, і не маю потреби ні в дитячих помочах, ні в дитячому шличку. Забирайтесь собі в Польщу до вашого сина Генріха, коли хочете бути королевою, а тут, кажу вам, годі гратися в ці іграшки.

— Сину, — сказала Катерина, — в останній раз втручаюсь я у ваші справи. Але це було давно розпочате діло; ви завжди казали, що я помиляюсь, і я дуже хотіла довести вашій величності, що таки моя правда.

В цей самий момент кілька чоловік зупинилось у вестибюлі, почувся стук мушкетних прикладів об плити підлоги.

Майже зараз по тому пан де Нансей прислав до короля просити дозволу увійти.

— Хай увійде, — живо сказав Карл.

Пан де Нансей увійшов, уклонився королю і, звертаючись до Катерини, сказав:

— Пані, наказ вашої величності виконано: його затримано.

— Як то його? — скрикнула Катерина дуже збентежена. — Хіба ви взяли тільки одного?

— Він був сам, пані.

— І оборонявся?

— НІ, він спокійно вечеряв у кімнаті і віддав шпагу на першу ж вимогу.

— Хто такий? — спитав король.

— Ви зараз побачите, — сказала Катерина. — Звеліть ввести затриманого, пане де Нансей.

За п’ять хвилин ввели де Муї.

— Де Муї! — скрикнув король. — Що це таке, пане?

— Ах, сір! — сказав з цілковитим спокоєм де Муї. — Коли б ваша величність дозволили мені, я сам спитав би про це.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза