Лексикон націоналіста та інші есеї

І наре­шті, є ще й демо­графі­чний чин­ник, ко­трий робить дрейф Украї­ни у захі­дний бік назагал невід­воро­т­ним. Усі опи­тува­н­ня громадської думки показують ду­же си­льну кореля­цію між ві­ком респондентів та їхньою прозахі­дною орі­є­нта­ці­єю. Що лю­ди мо­ло­д­ші, то вони (стати­сти­чно) вестернізовані­ші. При­чо­му ця кореля­ція, хоч і з рі­зною інтенси­вністю, наявна в усіх ре­гіонах Украї­ни, в усіх ет­ні­чних та мовно-ку­льтурних групах.

Як­що ми по­глянемо на украї­нську револю­цію як на подію цін­нісно об­умовле­ну й мо­ти­вовану, ми ле­г­ко помі­ти­мо, що основний поділ у краї­ні — не між Сходом і Заходом, росі­я­нами й украї­нця­ми чи русо­фонами й украї­но­фонами. Основний поділ — ідео­ло­гі­чний, се­б­то зокрема цін­нісний, бо ж ко­ж­на ідео­ло­гія має незапере­чний цін­нісний вимір. І в цьо­му сенсі ми справді спо­стеріга­є­мо дедалі глиб­ший роз­кол — між Украї­ною сві­то­глядно совє­тською й анти­совє­тською, євразійською і європейською, Украї­ною пате­рналі­стських під­даних і Украї­ною ініціати­вних громадян. Усі інші поділи без­умовно вторин­ні що­до цьо­го найго­ло­вні­шо­го, вони стати­сти­чно з ним корелю­ють, але не вони йо­го ви­знача­ють. Так, із ці­лком оче­ви­дних істори­чних та соціальних при­чин советизм значно глиб­ше закорі­ни­вся на пів­дні та сході, ніж на заході чи у центрі. Із тих самих при­чин середньо­стати­сти­чні росі­я­ни і русо­фони інтерналі­зували совє­тські цін­ності та імперський сві­то­гляд значно глиб­ше, ніж середньо­стати­сти­чні украї­нці (чи інші ет­ноку­льтурні групи, ко­трі мали істо­т­но менше під­став, аніж росі­я­ни, ото­то­ж­ню­вати се­бе з Російською чи Совє­тською імпері­єю).

Кореля­ція означає, однак, ли­ше ви­щу ві­ро­гідність, але не ці­лкови­тий дете­рмінізм. Це означає зокрема, що й у Доне­цьку мо­ж­на зна­йти 20% при­хи­льни­ків євроінте­гра­ції, а в Киє­ві, навпаки, 20% при­хи­льни­ків Ми­т­но­го сою­зу. Це означає та­кож, що май­же трети­на росі­ян в Украї­ні зорі­є­нтована, по­при все, на Захід, а не на Росію. Нато­мість трети­на украї­нців зали­шає­ться ви­разно совє­то­фільською й анти­захі­дною. Всі ці дані, без­умовно, ці­каві й ва­ж­ли­ві. Вони мо­жуть впливати на практи­чну політи­ку, на обсяг і темп тих чи тих заходів. Але вони жодним чи­ном не мо­жуть впливати на на­ше ставле­н­ня до базових цін­ностей. Навіть ко­ли уяви­ти, що при­хи­льни­ки рабо­власни­цтва опи­ни­ли­ся раптом у більшо­сті, вони ні­ко­ли не зму­сять меншість прийня­ти їхню аморальну си­стему, хоч би скільки покли­кались на формальний демократизм та­ко­го рі­ше­н­ня. Так само й при­хи­льни­ки совети­зму та російсько­го імпері­алі­зму ні­ко­ли не зму­сять нас по­годи­ти­ся з ці­єю спад­щи­ною та пов’язани­ми з нею актуальни­ми практи­ками.

Роз­глядаю­чи украї­нську револю­цію як запізнілий фрагмент вели­ко­го східноє­вропейсько­го зри­ву 1989-1991 років, му­си­мо пам’ята­ти, що всі ті револю­ції у Східній Європі бу­ли одноча­сно анти­авторита­рни­ми й анти­ко­ло­ніальни­ми, демократи­чни­ми й на­ціонально-ви­звольни­ми. В цьо­му кри­є­ться дже­рело їхньої си­ли і водночас сла­б­кості. Ши­рока про­грама вимагає ши­рокої коалі­ції. Пере­конані демократи блоку­ю­ться з на­ціоналі­стами — лі­бе­ральни­ми і не вельми. Ідео­ло­гі­чний роз­кол між ни­ми неми­ну­чий, тож після пере­мо­ги над спільним воро­гом усі ши­рокі коалі­ції роз­падаю­ться. Це справді сер­йозний ви­клик для всіх револю­ціоне­рів, а для украї­нських — особли­во, адже поки що вони ані не ося­гли мети, ані їхній ворог не зник.

Російська інвазія, хоч яка ір­ра­ціональна на перший по­гляд, ці­лком від­повід­ає вну­трі­шній ло­гі­ці пу­ті­нізму та між­народній політи­ці Кремля в остан­нє деся­ти­лі­т­тя [до 2014]. Європейська, модернізована Украї­на мо­же стати сме­ртельним ударом для пу­ті­нізму як специ­фі­чної форми авторита­рної ідео­ло­гії та для російської імперської іденти­чності як специ­фі­чно­го набору до-модерних цін­ностей і на­станов. Украї­на, у певному сенсі, є тим фо­лькло­рним яйцем, де заховане ві­чне жи­т­тя дракона. Не ви­клю­че­но, що й ві­чне жи­т­тя Європи заховане та­кож там — от ті­льки неві­до­мо, чи глибоко шрьодери­зовані євросою­зівські політи­ки здат­ні це усві­до­ми­ти.

5.

У давньо­му фільмі Майкла Вінтербо­то­ма «Ла­скаво проси­мо до Сарає­ва» є промови­стий епізод. Жу­рналі­сти в обло­же­ному місті емоційно роз­пи­тують за­їжджо­го ооні­всько­го чи­новни­ка, ко­ли ж наре­шті між­народна спільно­та зупи­нить що­ден­не вбивство ми­рних жи­телів сербськи­ми снайперами й арти­ле­ри­стами. На що чи­новник серди­то від­казує:

— Пові­рте, на сві­ті є ще принаймні 13 значно гі­рших місць, про які му­си­мо теж по­дбати.