Лексикон націоналіста та інші есеї

Украї­нське суспільство му­си­ло пере­жи­ти ці­лу декаду занепаду, роз­ча­рувань і ато­міза­ції, перш ніж вступи­ло в новий пері­од громадя­нської мобілі­за­ції, істо­т­но ката­лі­зований «ку­чмагейтом» та делегі­ти­міза­ці­єю то­гоча­сної влади. Помаранче­ва револю­ція стала другою спробою украї­нців покі­нчи­ти із совє­тською спад­щи­ною і пере­орі­є­нтувати краї­ну у бік «Європи» — до верховенства права, ін­ститу­ційної ефе­кти­вності, лі­бе­рально-демократи­чних практик і про­цедур. Украї­нцям знову не по­ща­сти­ло — поча­сти через ні­к­че­мність та без­від­повід­альність лі­дерів, ко­трі всю револю­ційну енергію змарну­вали на дрібні між­усоби­ці замість здійсне­н­ня ін­ститу­ційних ре­форм, а поча­сти — й через власну не­зрілість та недосвід­че­ність. Громадя­нське суспільство вияви­ло­ся цьо­го разу до­стат­ньо си­льним та орга­нізованим, щоб захи­стити свій демократи­чний ви­бір, про­те все ще недо­стат­ньо си­льним і наполе­гли­вим, щоб зму­си­ти нову владу запра­цю­вати по-ново­му.

Третя спроба, що поча­ла­ся ми­рно як «Євро­май­дан», досить шви­д­ко забарви­ла­ся наси­льством, ви­кли­каю­чи рад­ше алю­зії до руму­нсько­го пов­ста­н­ня про­ти Ча­у­ше­ску, ніж до оксами­т­них револю­цій у Східній Німеч­чи­ні, Че­хосло­вач­чи­ні чи то­му ж та­ки Киє­ві 2004-го. Паді­н­ня ре­жи­му і створе­н­ня ти­м­ча­сово­го уряду означи­ли рад­ше поча­ток, аніж кі­нець три­вало­го й бо­лі­сно­го про­цесу суспільної транс­форма­ції — фа­кти­чно­го пере­заванта­же­н­ня всі­єї си­стеми. Краї­на вступи­ла в нове жи­т­тя з роз­краденою казною, астрономі­чни­ми борга­ми, зруйнованою економі­кою і без­надійно скорумповани­ми ін­ститу­ці­я­ми, серед яких су­дова си­стема й право­охорон­ні орга­ни де­градували чи не найду­ж­че.

Замість зосереди­ти­ся на всіх цих про­бле­мах, новий уряд зму­ше­ний був зайня­ти­ся чи­мось ці­лком іншим — стри­му­ва­н­ням російської агресії в Кри­му й на Дон­басі, про­ти­дією провока­ці­ям в інших ре­гіонах, пошу­ком адекват­них від­повід­ей на шалений пропага­ндистський, ди­пло­мати­чний та економі­чний тиск із боку си­льні­шо­го й не­зрівнян­но під­го­товле­ні­шо­го до війни сусі­да. Украї­на ні­ко­ли не пере­бу­вала в та­кому скрут­ному станови­щі за всі роки незале­ж­ності. Але й ні­ко­ли не мала стількох лю­дей, го­тових активно від­стою­вати свій європейський ви­бір.

4.

Ва­жко в цю мить роби­ти якісь коро­тко­те­рмінові про­гнози, а про­те дов­го­те­рмінова тенденція ви­глядає оче­ви­дною. Украї­нський дрейф у бік Заходу невід­воро­т­ний із бага­тьох при­чин. Одна з них — геополіти­чна, чи навіть, у певному сенсі, ек­зи­стенційна.

Украї­на як само­стійний проект, як політи­чна на­ція, не має жодно­го reason d’etre, жодно­го сенсу і шансу у рамках Росії чи будь-яко­го очо­лю­вано­го Росі­єю «сою­зу». Вся російська то­жсамість ґрунтує­ться на перверси­вній ві­рі, що украї­нці не є окремим народом, а ли­ше ре­гіональним рі­знови­дом росі­ян, та­ким собі провінційним ку­зеном, зага­лом не­шкідли­вим, але тупу­ватим, через що старший брат му­сить по­стійно за ним на­глядати й давати добрози­ч­ли­вих стусанів. Украї­нці в та­кій си­туа­ції не мають особли­во­го ви­бору, крім як або роз­чи­ни­ти­ся в русько-російському суперет­носі (і справди­ти тим російське само-справджу­вальне проро­цтво), або ж від­дали­ти­ся від Росії якомо­га рі­шу­чі­ше.

Друга при­чи­на — ци­вілі­за­ційна, пов’язана з нага­льною по­тре­бою модерніза­ції, засадни­чо немо­ж­ли­вої під патронатом від­сталої, авторита­рної і без­мі­рно скорумпованої Росії, про­те ці­лком мо­ж­ли­вої й ба­жа­ної в рамках ЄС — як це наочно під­тверджує досвід усіх захі­дних пост­комуністи­чних сусі­дів. Цін­нісний зсув в украї­нському суспільстві є ре­зульта­том модерніза­цій-них про­цесів і водночас їхньою ру­шійною си­лою. Всесві­т­ній огляд цін­нісних орі­є­нта­цій (World Values Survey), який пері­оди­чно здійсню­ють у бага­тьох краї­нах сві­ту, показує їхній помі­т­ний зсув в Украї­ні за остан­нє деся­ти­лі­т­тя — від так званих «цін­ностей ви­жи­ва­н­ня» (survival values) до «цін­ностей самови­ра­же­н­ня» (self-expression values). Серед лю­дей із ви­щою осві­тою цей зсув особли­во ви­разний. З одно­го боку, він від­обра­жає осла­бле­н­ня пате­рналі­стських на­станов гомо совє­ті­ку­са, конформістськи зорі­є­нтовано­го на збе­ре­же­н­ня статусу-кво, тоб­то на «ке­пський мир» як єдину альте­рнати­ву «добрій війні» (мо­ж­ли­вість «добро­го ми­ру» в цій бінарній схе­мі взага­лі не роз­глядає­ться), і від­так не­при­хи­льно­го до будь-яких змін, ко­трі у йо­го сві­до­мості всі ті­льки на гі­рше. А з іншо­го боку, цей зсув від­обра­жає зро­ста­н­ня середньо­го («креати­вно­го») кла­су, який стави­ться до ідеї суспільних змін пози­ти­вно і намага­є­ться на них впли­ну­ти чи навіть ініцію­вати.