Мойсей

«Вчора ви, небожата мої,Раду радили глупу;Се хотів я сказать вам теперЗамість першого вступу.Ухвалили печать наложитьНа язик мій, на душу, —Тож тепер вам усім вперекірГоворити я мушу.Зрозумійте й затямте собі,Ви, сліпців покоління,Що, як зглушите душу живу,Заговорить каміння.Вчора ви сприсяглися свій слухЗатикать на промови,

Не мої, не тих глиняних уст,А самого Єгови.Бережіться, а то Він до васЗаговорить по-свому,Заговорить страшніше сто раз,Як в пустині рик грому.А від слів Його гори дрижатьІ земля подається,Ваше серце, як листя в огні,Зашкрумить і зів’ється.Вчора ви прокляли всякий бунт —І кляли його всує,Бо напроти тих глупих проклятьВаше серце бунтує.Бо в те серце Єгова вложив,

Наче квас в прісне тісто,Творчі сили,  — ті гнатимуть васУ призначене місто.Вчора ви уважали спокійНайблаженнішим станом;Та чи радився ум ваш при тімЗ вашим Богом і паном?Чи то він для спокою призвавЗ міста Ур та з ГарранаАвраама і плем’я йогоНа луги Канаана?Для спокою їх потім водивПо йорданськім поділлю?Семилітнім їх голодом гнав

Аж над береги Нілю?Якби хтів вас в спокою держать,Наче трупа у крипті,То ви й досі, як сірі воли,Гнули б шиї в Єгипті.Тим-то буду до вас говоритьНе від себе, а владно,Щоб ви знали, що з Богом на прюВиступать непорадно.Бо Єгови натягнений лук,І тятива нап’ята,І наложена стрілка на ній —І то ви є стріла та.Як стріла вже намірена в ціль,Наострена до бою,

Чи подоба стрілі говорить:«Я бажаю спокою»?А що вчора ви тут присягли,На подобу жіноцтва,Більш не слухать обітниць моїх,Ні погроз, ні пророцтва, —То навмисно про все те до васПобалакати хочу:І обітницю дам, що прийде,Погрожу й попророчу.І ви мусите слухать, хоч злістьВб’є вам жало студене.Рад я знать, чия перша рукаПідійметься на мене!..

V