На футбольних меридіанах

Але що це – в збірній міста, яка вийшла проти нас грати, ми побачили чимало каїрців! Очевидно, єгипетські хлопці не бажали програвати так само, як ми, і посилили команду міста сусідами. Ми з ввічливості зробили вигляд, ніби нічого не помітили. Гірше було те, ідо ми знов зіткнулися з незвичайною для нас системою гри – воротар, два захисники, три півзахисники і п’ять нападаючих. За такою ж схемою грали каїрці, відтягуючи назад центрального нападаючого. Отже, проти нас знову буде застосований «бетон», пробитись крізь який дуже важко, тим більше, що з досвіду першої гри ми вже знали: єгиптяни схильні відтягувати в захист навіть нападаючих. Що було робити? Ми вирішили зламати цей «бетон» швидкістю, не послаблюючи високий темп гри до самого кінця матчу. Розрахунок був простий: при тривалій грі на високій швидкості, коли одночасно здійснюється тиск на краях і по центру, захист суперника не може діяти безпомилково. Рано чи пізно він почне робити помилки, в його лінії виникатимуть щілини, крізь які треба буде кидати вперед швидких нападаючих, і вони вже зроблять свою справу. Дальші події показали, що це рішення було правильним. Нам вдалося виснажити захисників. Завдяки цьому ми забили два голи, а пропустили тільки один.

Третю гру ми мали провести із молодіжною збірною країни. До цієї зустрічі залишилось кілька днів, протягом яких ми краще познайомилися з Каїром. Побували в національному музеї, де побачили суворі гробниці і золоті трони фараонів, довго каталися по Нілу, який, відверто кажучи, не справив на нас великого враження. Вода в ньому якась каламутна, він значно вужчий, ніж наш Дніпро. Нарешті, ми помандрували до легендарних пірамід. Ці фантастичні за своїм розміром споруди вражають не менше, ніж американські хмарочоси. Стоїш біля підніжжя пірамід, задираєш голову і не розумієш, як можна було скласти в точні геометричні фігури багатотонні кам’яні брили без допомоги техніки?

Гостинні господарі, щоб зробити нам приємне, запропонували проїхати до пірамід на верблюдах. Але хоча всі динамівці – люди мужні, серед нас не знайшлося жодного сміливця, який відважився б сісти на двогорбого корабля пустелі і рушити на ньому в піски. Ми відмовились од цього люб’язного запрошення і попросили відвезти нас на автобусі.

Та як змінилося ставлення всіх хлопців до верблюдів, коли ми вже опинились біля пірамід! Тут всі одразу почали доводити господарям, що верблюди, які стояли поруч, дуже хороші тварини і непогано було б на них проїхатись. Але хлопцям не стільки хотілося проїхатись на верблюдах, скільки сфотографуватись на них на фоні пірамід. Це їхнє бажання господарі охоче задовольнили.

Все було б чудово, коли б не враження, яке справило на нас знайомство з околицями Каїра. Ми тут побачили, в яких невимовно важких умовах жили тисячі арабів. Мені вже раніше доводилось бачити такі картини в Індії та в Південній Америці. Але мої товариші, які уперше потрапили в капіталістичну країну і ніколи на власні очі не бачили нічого подібного, були просто приголомшені. І якось одразу зблідло галасливе сяйво реклам центральної частини Каїра, змарнів і загальний вигляд зовні дуже багатого і благополучного міста. І ми зрозуміли, чому з такою ненавистю говорять араби про колонізаторів, чому з такою готовністю вони піднімаються на боротьбу з колоніалізмом, не боячись ніяких жертв, ідуть на смерть заради волі. Хіба ж можна інакше!

Гра з молодіжною збірної країни проходила дуже важко. Ми вже втретє бачили на полі знайомі обличчя, а це означало, що маємо справу з сильним суперником.

У цьому матчі найактивнішим був наш лівий край – Іван Диковець, який своїми технічними фінтами раз у раз завдавав захисникам суперників чимало клопоту. Нарешті ми відкрили рахунок. Та незабаром один з нападаючих господарів поля теж провів гол. Довелося починати все спочатку. Знову атакуємо, маємо територіальну перевагу, бо півзахисники арабів чомусь більше піклуються про захист і малоефективно діють в центрі поля. Невдовзі одна з наших атак приводить до успіху. Ведемо 2:1.

Коли до кінця матчу лишались лічені хвилини, в наші ворота був призначений одинадцятиметровий штрафний удар. І треба ж щоб таке трапилось буквально на фініші зустрічі! Тепер нам, здавалося, не уникнути нічиєї. Але Євген Лемешко, наче блискавка, кидається в кут воріт і парирує пенальті. М’яч добивають, але Євген парирує і цей удар. І тільки за третім ударом м’яч потрапляє в сітку. Рідкісний випадок у футбольній практиці!

Ні, нам не хотілося в цій грі нічиєї. Ми прагнули будь-що перемогти. І ось за кілька секунд до кінця матчу Іван Диковець несподівано для воротаря ударив метрів з двадцяти. Гол! Так ми виграли дуже важкий матч.