Читаем На футбольних меридіанах полностью

Цікава подробиця. Бразільці і на першості світу (при варіанті 1-4–2–4) грали зонним захистом, який вважається в міжнародному футболі пройденим етапом. В такій же манері грали і футболісти команди «Баійя», яка рік тому гостювала в Києві. Це був безперечпо сильний і досвідчений суперник. Досить сказати, що футболісти «Баійї» є володарями кубка Бразілії, а це вже щось та означає. І що ж? Динамівці легко в них виграли, забивши чотири м’ячі і пропустивши лише один. Валерій Лобановський, який довгий час не міг нічого вдіяти з «королем зони» негром-велетнем Сантосом, кінець кінцем зумів і його перемогти в двобої і забив два чудових гола. Отже, будь-яка новина залишається реальною цінністю лише доти, поки про неї не знають інші. Ось чому і члени збірної команди СРСР були впевнені, що в повторній зустрічі зіграли б зі збірною Бразілії успішніше, ніж у Швеції.

Є ще одна особливість у сучасному футболі, про яку варто сказати. Це – проблема півзахисту, який останнім часом відіграє дедалі більшу роль. Я остаточно зрозумів це під час подорожі динамівців Києва по Федеративній Республіці Німеччини. Оскільки півзахист – моя стихія, я вважаю за потрібне поговорити про нього докладніше. Можливо, це стане в пригоді моїм молодим колегам з інших українських команд.

Отже, як я сам граю в півзахисті і що думаю про другий ешелон футбольних команд?

Я вже писав, що граю за команди майстрів класу «А» одинадцять років. Це майже третина мого життя. Гадаю, що такий стаж солідний для футболіста. Але і сьогодні мені здається, що я ще не навчився всього, чого вимагає наш складний вид спорту від півзахисника. Адже він діє між двома ешелонами – нападом і захистом, – зв’язуючи ці важливі лінії. Це я особливо гостро відчув під час своєї другої поїздки до Південної Америки, де грав проти команди «Фламенго». Але про цей повчальний матч далі. А зараз, щоб моя думка стала яснішою, я трохи повернусь до днів своєї футбольної юності.

Коли я прийшов до команди «Зеніт», то, як і багато інших молодих футболістів, хотів грати тільки в нападі. Та через деякий час тренер звернувся до мене з іншою пропозицією.

– Знаєш, друже, – сказав він, – мені лдається, що тобі краще грати в півзахисті. На цю думку мене наштовхнула твоя працездатність. Раджу тобі спробувати свої сили саме на цьому місці. Можливо, воно тобі теж сподобається.

Сказати по щирості, я був розчарований. Але в мене не було вибору, і після весняних тренувань я остаточно закріпився на місці півзахисника. Мій настрій підвищився тільки після того, як я зрозумів: залишаючись півзахисником, можна теж забивати голи. А коли я відчув, яку важливу роль у діях всього колективу відіграє півзахист, то збагнув, що мені довірили одну з найважливіших ролей, і захопився нею цілком. Так і не встигнувши стати нападаючим, я назавжди залишився в другому ешелоні і не шкодую про це. Півзахисник – і справді почесне амплуа для футболіста.

Звичайно, мені хотілося стати добрим спортсменом. Я палко прагнув виправдати довір’я тренера і товаришів по команді. Тому я старанно вивчав передові методи гри в півзахисті. І поступово помітив, що в різних командах різних країн мої колеги діють далеко неоднаково, що тут яскраво окреслюються три основні системи.

Перша з них, мабуть, найбільш гнучка. Це – бразільська. Вона полягає в тому, що два півзахисники виконують різні функції. Це особливо яскраво відбилося в грі бразільців у Швеції. І хоч я вже немало розповів про них, доведеться ще раз звернутись до досвіду чемпіонів світу. В Швеції бразільські півзахисники діяли так, що я потім питав себе: коли ж вони встигли відмовитись від того, що ми бачили під час перебування в далекому Ріо-де-Жанейро, і не просто відмовитись, а й розучити цілком нову схему? Судіть самі.

Один з них, Орландо, виконував роль… центрального захисника. А центральний захисник Беліньо звузив свої функції до підстраховки Орландо. Їх взаємне розташування разом з крайніми захисниками нагадувало ромб. А другий півзахисник, Зіно, як правило, включався в гру п’ятірки нападаючих і був майже весь час на «передовій лінії». Але в потрібний момент Орландо йшов уперед, а Зіно повертався назад, що дозволяло їм успішно контролювати центр поля. Здавалось, що вони знаходяться на протилежних кінцях невидимої пружини, яка то розтягується, то стискається. Типовими представниками другої системи на мій погляд, австрійські півзахисники. Вони переважно діють у захисті, навіть не прагнучи імітувати агресивність. Причина проста: австрійські нападаючі часто атакують з дальніх позицій, покладаючись на силу і точність своїх ударів. За таких умов відпадає необхідність в допомозі гравців, що виступають під номерами «5» і «6». Тому півзахисники вважають за краще залишатись позаду і в основному зміцнювати оборону.

Третя система – англійська. Тут півзахисники майже завжди перебувають поблизу першого ешелону, всіляко допомагаючи йому. Пояснюється це, можливо, тим, що в матчах, які я бачив, нападаючі англійських команд діяли не досить сильно і не могли обійтись без підтримки ще двох гравців.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище
Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище

Настоящее издание посвящено малоизученной теме – истории Строгановского Императорского художественно-промышленного училища в период с 1896 по 1917 г. и его последнему директору – академику Н.В. Глобе, эмигрировавшему из советской России в 1925 г. В сборник вошли статьи отечественных и зарубежных исследователей, рассматривающие личность Н. Глобы в широком контексте художественной жизни предреволюционной и послереволюционной России, а также русской эмиграции. Большинство материалов, архивных документов и фактов представлено и проанализировано впервые.Для искусствоведов, художников, преподавателей и историков отечественной культуры, для широкого круга читателей.

Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев

Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное
Образы Италии
Образы Италии

Павел Павлович Муратов (1881 – 1950) – писатель, историк, хранитель отдела изящных искусств и классических древностей Румянцевского музея, тонкий знаток европейской культуры. Над книгой «Образы Италии» писатель работал много лет, вплоть до 1924 года, когда в Берлине была опубликована окончательная редакция. С тех пор все новые поколения читателей открывают для себя муратовскую Италию: "не театр трагический или сентиментальный, не книга воспоминаний, не источник экзотических ощущений, но родной дом нашей души". Изобразительный ряд в настоящем издании составляют произведения петербургского художника Нади Кузнецовой, работающей на стыке двух техник – фотографии и графики. В нее работах замечательно переданы тот особый свет, «итальянская пыль», которой по сей день напоен воздух страны, которая была для Павла Муратова духовной родиной.

Павел Павлович Муратов

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / История / Историческая проза / Прочее