На футбольних меридіанах

А боротись за нього можна різними засобами: швидкісною грою (ви в усьому випереджаєте суперника), довгими передачами (ви розтягуєте його захисні комунікації), несподіваними переміщеннями (ви витягуєте свого «опікуна» із звичної для нього зони), раптовими контратаками після навмисної відносно тривалої боротьби в центрі поля, висунутими вперед інсайдами, які притискують півзахисників до їх штрафного майданчика і тим самим звільняють центр поля для своїх півзахисників. Останні в цьому разі стають зачинателями атак, а інколи і їх завершувачами. Розуміючи це, ми саме так і вели гру, незалежно від того, якою була наша первинна побудова на полі. Звичайно, таку свободу у виборі методів атаки можна собг дозволити лише при наявності в команді сильних гравців – грамотних і технічних. Динамівці їх мають. Тому так багато перемог здобули ми в минулому сезоні.

Ще далі в цьому напрямку пішло московське «Торпедо», яке провело весь чемпіонат на найвищому рівні. В торпедівців ще більше таких гравців, їх взаєморозуміння часом просто дивувало. Завдяки цьому вони загалом грали краще за нас і вільніше користувались різними тактичними малюнками. Ось три епізоди, характерні для їх боротьби за оперативний простір.

Нападаючий Борис Батанов, який покликаний бути в першому ешелоні команди, раптом починає відходити все далі назад. «Опікун» його переслідує. Зрештою Батанов опиняється в лінії захисту своєї команди. – Всім здається, що він поспішив сюди, щоб зміцнити оборону. Але його плани інші, хоч, природно, поява Батанова в обороні небезкорисна. Заманивши «опікуна» вперед, Батанов миттю переходить в контратаку, бо звільнив собі коридор для ривка, його переслідувач відстає, він не підготовлений для такої раптової зміни обстановки. Тепер у Батанова досить площі, щоб атакувати. Перешкода залишилась позаду. Цей маневр дуже, ефективний, але неважко зрозуміти, яку треба мати фізичну підготовку, щоб витримати напруження таких відходів і ривків, тим більше, що все це виконується в високому темпі.

Другий приклад. М’яч у центрі поля, в ногах у Валентина Іванова. Що може Іванов – відомо всім футболістам, його пильнують, до нього прикріплюють двох «конвоїрів», один з яких біжить з ним крок у крок, а другий готовий в першу-ліпшу мить прийти на допомогу. Іванов бачить, що йому не втекти від них. Та він і не прагне цього, а тільки вдає. Далі Валентин переміщується, скажімо, впоперек поля в бік лівого крайнього, наче на буксирі тягнучи за собою опікунів, і раптом… сильним ударом (між іншим, навіть не повертаючи голови), посилає м’яч у протилежний сектор поля, на правий край! Чому туди? Та тому, що своїм маневром він звільнив оперативний простір, необхідний Славі Метревелі. Адже вся увага суперників була прикута до Іванова, здавалося, що саме він почне атакувати. А Метревелі, прекрасно розуміючи свого партнера, пішов уперед ще до передачі. І коли одержав її, був уже відкритий. Тепер, він спокійнісінько добіжить до лицьової лінії, зробить прострільну передачу і створить гольову ситуацію. Третій варіант. Сергєєв, Іванов, Гусаров, Батанов часто вдаються до зустрічних переміщень. Вони йдуть назустріч один одному, займають місця партнерів, а захисники, які стежать за ними або переслідують, мимоволі створюють щілини в своїй лінії оборони. Чим ширша площа, на якій переміщаються торпедівці, тим більше в них оперативного простору для здійснення комбінації. Несподіваний пас, удар – і настає розв’язка. Адже не випадково Іванов (8) більшість своїх м’ячів забив з місця лівого півсереднього.

Зрозуміло, що я навів тут лише принципові схеми. На практиці все це виглядає ще багатше, бо здійснюється на швидкості, в бурхливому темпі. І коли врахувати, що таких прийомів у арсеналі торпедівців чимало, що їх зіграність цілком очевидна, то стане ясно, чому так важко грати проти них іншим командам, чому вони так впевнено перемагали одну команду за одною, в тому числі і нашу.

Ми теж прагнули грати в такому стилі, володіючи численними варіантами завоювання оперативного простору. Але торпедівці раніше за нас провели переукомплектування свого колективу і встигли досягти більшого. Проте мені здається, що наші шляхи однакові – атлетизм, помножений на комбінаційну, технічну гру.

І тут я мушу сказати, що не вважаю бразільську формулу єдиною, універсальною для всіх випадків. Вона цілком виправдала себе в Швеції тому, що була новиною для багатьох команд. Тепер вона втратила всі переваги «сюрприза», і мені здається, що при всій своїй майстерності бразільці не могли б зараз так же впевнено виграти чемпіонат. Про це, до речі, говорили і гравці збірної команди СРСР після нашого пам’ятного матчу. Звичайно, після бійки кулаками не махають, але ми були впевнені, що при повторній зустрічі з бразільцями навряд чи вони б нас перемогли.