Читаем На футбольних меридіанах полностью

Яка ж із систем найдосконаліша і найефективніша, на яку з них треба рівнятись нашим молодим півзахисникам?

Мені здається, що на першу. Правда, любителі футбола можуть тут зауважити, що гра бразільських півзахисників має і свою вразливу сторону. Адже, коли один з них діє далеко позаду, а другий десь попереду, між ними виникає розрив і до того ж у самому центрі поля, звідки має починатись атака.

Але таке зауваження справедливе лише на перший погляд. Справа в тому, що півзахисникам уміло допомагають півсередні, зокрема Діді. Таким чином, навіть тоді, коли Зіно біжить вперед, у захисті команди все одно беруть участь п’ять чоловік, і центр поля контролюється ними повністю.

Між іншим, саме так грали і ми в парі з Турянчиком або Сорокіним. Крім того, в нас теж відтягувався назад Андрій Біба, коли виступав на місці лівого півсереднього. Ми доповнювали один одного.

Я особисто стою за першу, бразільську систему, яка послідовно створює чисельну перевагу і в нападі, і в захисті. Звичайно, я нікому не хочу нав’язувати свою точку зору, але мені здається, що саме в такому напрямку і варто вдосконалюватись півзахисникам численних команд України.

Граючи в одній і тій же ролі тривалий, час, я вважав, що досить добре вивчив усі особливості дій півзахисника. І, образно кажучи, вже досяг тут вищої освіти. Але цю впевненість похитнув лівий півсередній бразільської команди «Фламенго» Діда. Одверто кажучи, він перегравав мене. Протягом усього матчу я так і не зміг пристосуватись до нього. Чому саме?

Справа в тому, що звик я діяти, так би мовити, проти «прямолінійних» нападаючих, таких, що в основному грають на своєму місці і виконують те, що можна тут виконати. А Діда виявився напрочуд гнучким і винахідливим тактиком. За всіма його переміщеннями важко було навіть стежити. То він на правому краї, то на лівому. Ось Діда метнувся в центр, а через кілька секунд він уже в півзахисті. Траплялось, що він затримувався в лінії оборони. Отож спробуйте нейтралізувати такого всюдисущого гравця, скрізь переслідувати його і при тому не виснажитись!

Виявляється, є і такі нападаючі. Це я нагадую для того, щоб мої молоді колеги зрозуміли: півзахисник повинен бути підготовленим до будь-якого сюрпризу з боку півсереднього, повинен заздалегідь готувати «зброю» проти найрізноманітнішої гри нападаючих. Тільки при такій умові він не потрапить в тактичну пастку і з успіхом виконає свою місію на футбольному полі.

Отже, амплуа півзахисника вимагає від спортсмена невичерпної витривалості, великого технічного вміння, відмінної працездатності й універсалізму в найширшому розумінні слова. До того ж півзахисник постачає напад м’ячами, є посередником між захистом і нападом, саме з рубежів півзахисту починається чергова атака.

Ось чому кажуть, що команда, яка володіє сильним півзахистом, може завжди розраховувати на успіх.

Я особисто прагну використовувати в грі кожну можливість для того, щоб включатись у напад, бо вважаю агресивність обов’язковою рисою півзахисника. Знаю, що таку мою любов до штурму воріт поділяє чимало півзахисників інших радянських команд. Але надто захоплюватись атакуючими ударами нам, півзахисникам, не можна. Інколи від цього треба рішуче відмовитись в ім’я виконання більш відповідальних завдань. Адже ігрова дисципліна – передусім!

Чудовим зразком такої витримки є пара півзахисників московського «Торпедо» Маношин – Воронін. Вони обидва люблять і вміють атакувати, знають, коли можна і треба підключатись до нападу. Роблять вони це так часто, що інколи здається, ніби ці півзахисники весь час діють у нападі. Але дивна річ – при цьому вони встигають перехоплювати чимало передач в центрі поля і руйнувати там задуми суперників. Це надзвичайно приємна і корисна для команди риса.

Далі мені хочеться сказати, що коли вже береш нападаючого під щільну опіку, треба одразу ж, з самого початку матчу, сміливо діяти проти нього і спробувати відібрати в нього м’яч різко і рішуче. Якщо це вдасться зробити три-чотири рази підряд, можна не сумніватись, що ваш підопічний втратить впевненість, розгубиться. Тоді стає значно легше виконувати настанову тренера. В цьому я не раз переконувався на власному досвіді. І навпаки, якщо з самого початку півзахисник не вийде переможцем у двобої з підопічним, він сам може втратити впевненість.

Але навіть при виконанні такого вузького завдання, як персональна опіка когось із нападаючих, ніколи не можна забувати, що товариші з першого ешелону чекають від тебе точних і своєчасних передач. Дехто з півзахисників вважає, що повністю виконує своє покликання, якщо просто переадресовує м’яч вперед. Це хибна думка. Передачі повинні завжди мати точну адресу. І головне – розумну. Сам я прагну віддавати м’яч не тому з нападаючих, хто в даний момент виявився відкритим, а тому, хто може створити реальну загрозу для воріт суперника. Це має принципове значення. Адже при таких передачах виникає можливість провести атаку без багатоходових комбінацій.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище
Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище

Настоящее издание посвящено малоизученной теме – истории Строгановского Императорского художественно-промышленного училища в период с 1896 по 1917 г. и его последнему директору – академику Н.В. Глобе, эмигрировавшему из советской России в 1925 г. В сборник вошли статьи отечественных и зарубежных исследователей, рассматривающие личность Н. Глобы в широком контексте художественной жизни предреволюционной и послереволюционной России, а также русской эмиграции. Большинство материалов, архивных документов и фактов представлено и проанализировано впервые.Для искусствоведов, художников, преподавателей и историков отечественной культуры, для широкого круга читателей.

Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев

Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное
Образы Италии
Образы Италии

Павел Павлович Муратов (1881 – 1950) – писатель, историк, хранитель отдела изящных искусств и классических древностей Румянцевского музея, тонкий знаток европейской культуры. Над книгой «Образы Италии» писатель работал много лет, вплоть до 1924 года, когда в Берлине была опубликована окончательная редакция. С тех пор все новые поколения читателей открывают для себя муратовскую Италию: "не театр трагический или сентиментальный, не книга воспоминаний, не источник экзотических ощущений, но родной дом нашей души". Изобразительный ряд в настоящем издании составляют произведения петербургского художника Нади Кузнецовой, работающей на стыке двух техник – фотографии и графики. В нее работах замечательно переданы тот особый свет, «итальянская пыль», которой по сей день напоен воздух страны, которая была для Павла Муратова духовной родиной.

Павел Павлович Муратов

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / История / Историческая проза / Прочее