На футбольних меридіанах

Взагалі треба керуватися принципом – чим простіше, тим краще. Численні передачі значно полегшують гру захисту. А захоплення «ходами конем» виникає від того, що нападаючі (деякі, звичайно) люблять обвести весь захист, пробитись до самих воріт і вже тільки тоді бити. Так, зокрема, грали футболісти з команд «Баійя» та «Васко да Гама». Але ми добре пам’ятаємо, що навіть віртуози з Південної Америки не змогли забити динамівцям голів з гри. Отже, і майстри обводки не зуміли довести до логічного кінця свої багатоходові комбінації. Тому я і вважаю, що гострота – в простоті. Значить, і півзахисники повинні при виконанні своїх передач шукати не просто відкритого гравця, а того, хто негайно або через хід створить умови для взяття воріт. Відкритий гравець може бути і в центрі поля, і на фланзі, а неповністю відкритий – поблизу штрафного майданчика. І, отже, від нього повинна розпочатись негайна атака воріт суперника.

Нарешті, про фізичну підготовку. Для півзахисника вона має особливе значення. Тому я часто сам собі даю понадпланові завдання у вигляді додаткових кросів. Вдаюсь я до них найчастіше тоді, коли почуваю, що втрачаю фізичну форму. Поряд із звичайними тренуваннями або після них я бігаю кроси на 4-5 кілометрів і поступово знову входжу у форму.

Люблю я грати і в квадраті. Це важка гра, але вона підвищує витривалість, різноманітить техніку, посилює реакцію.

Не менше часу приділяю я і жонглюванню з м’ячем, пам’ятаючи, що в грі все може стати в пригоді. (В українському спортивному журналі я бачив, між іншим, цікаве фото, яке підтверджує це положення. Зачепившись ногами за перекладину воріт, угорський воротар Фараго, висячи вниз головою, спробував ловити м’ячі. Мовляв, у грі все може статись і треба звикнути до карколомних положень).

Я радий, що останнім часом серед півзахисників радянських команд виявляється дедалі більше прихильників агресивної гри, що серед них на повний голос заявляють про себе справжні снайпери. Першим таким гравцем був Ігор Нетто. Тепер усі знають, які небезпечні в атаках Маношин, Воронін, Сабо, Марушко, Яманідзе, Ковальов та багато інших. Це хороші симптоми. Вони свідчать, що в провідних радянських командах зростає гідне поповнення для нашої національної збірної, що стає все менше «незамінних» півзахисників. А це саме те, що нам потрібно.

Наближається черговий чемпіонат світу, який відбудеться в Чілі. Дуже хочеться, щоб збірна СРСР виступила там краще, ніж у Швеції. А це значною мірою залежить від півзахисту, від тієї невтомної пари, яка зможе ефективно доповнювати напад і посилювати захист. Думається, що така міцна пара у нас знайдеться.

15

І знову дорога. Вона веде на північ, до Норвегії, в країну, в якій я колись починав свої закордонні матчі. Ми буквально не встигли ще перевести подих після чемпіонату країни, а графік ігор з іноземними командами вже кликав нас далі. Одразу з Ростова-на-Дону, де відбувся наш заключний матч, ми вирушили в Москву, а звідти літаком до Норвегії.

Ця подорож мала великий інтерес не тільки для нас, динамівців, але і для збірної СРСР, яка в 1961 році повинна зіграти із збірною Норвегії два відбіркові матчі сьомого чемпіонату світу. Отже, ми мали розвідати боєм, що зараз являє собою норвезький футбол. Не менш цікавою була і друга частина подорожі – по Західній Німеччині. Останнім часом тамтешні футболісти почали грати краще, а зустрічі з сильними суперниками завжди цікаві – спостерігаєш, робиш висновки, зростаєш.

27 жовтня 1960 року на стадіоні міста Хаммер відбувся наш перший виступ проти норвезьких футболістів. Як і в інших містах Скандинавії, цей стадіон своїми розмірами не вражав. Навпаки, він справляв враження досить маленької спортивної бази. В усякому разі такі стадіони можна зустріти в кожному нашому місті, де є команда класу «Б». Освітлення для гри ввечері він не мав. Кілька прожекторів становища не рятували, бо їх світла могло вистачити тільки для конькобіжців, а не для футболістів. Зате поле було чудове. На-віть у ці холодні осінні дні воно залишалось зеленим і невибитим, наче сезон тільки починався.

Почали ми гру в дещо зміненому складі. Замість Макарова на ворота став наш молодий гравець Проскуряков. В захисті місце Єрохіна зайняв Ануфрієнко, Лобановський став у центр, віддавши свій край Диковцю, а Каневський пересунувся на місце лівого інсайда. Ми не знали свого суперника і домовились «прощупати» його вміння грати швидко. Якщо норвежці приймуть наш темп, будемо шукати щось нове, якщо відмовляться від нього – все гаразд.

Господарі поля не прийняли швидкого темпу. Неквапливі в побуті, вони і на полі прагнули «жити» спокійно. Звичайно, ми одразу скористалися з цього і повели гру в своєму звичному темпі. Вже на десятій хвилині Віктор Каневський добився першого успіху. Далі Серебреников, Диковець, Базилевич забивали голи один за одним. Незручно бути в гостях нечемними, але ми все-таки забили вісім голів, пропустивши в свої ворота тільки один.