На футбольних меридіанах

Майстерність норвезьких футболістів з міста Хамера не дуже висока. Щоправда, вони Досить точно грають в пас. Але передачі в них, як правило, короткі, що збіднює гру. Крім того, норвежці зловживають грою впоперек поля. Але якщо в центрі вони почувають себе більш-менш впевнено, то поблизу воріт суперника втрачають цю якість і атаки їх не мають гостроти. Пояснюється це тим, що в них не поставлений сильний удар, а пробитись на близьку від воріт позицію важко. Не сподобалось нам і те, як грав їх воротар. Він чомусь падав на живіт, а не на бік, через що м’яч нерідко вискакував з його рук.

Наступну гру ми провели в невеликому портовому місті Ларвіку. Це затишний і мальовничий куточок країни. Наш суперник був явно сильнішим за тих футболістів, з якими ми зіткнулись у Хамері. Та команда застосовувала вже застарілу систему «дубль-ве», а збірна Ларвіка вдалась до нашої системи, з якою я останнім часом нерідко зустрічався і в інших країнах – 1-3–3–4. Ударною силою команди Ларвіка в нападі є обидва інсайди, яких вона весь час тримає попереду, зате крайні нападаючі нерідко відтягуються назад, як це робили футболісти «Васко да Гами». В скрутні хвилини вони активно допомагали захистові і разом з ним прагнули створити «бетон». В цьому «будівництві» інколи брали участь до восьми гравців, пройти яких було досить важко. Отже, скільки команд існує – стільки і різних систем. І треба бути добре підготовленим до різних варіантів.

Після матчу в Хамері ми, одверто кажучи, не чекали зустріти в маленькому Ларвіку таку сучасну, прогресивну систему і вийшли на поле дещо розслаблені. За це ми були негайно покарані. Вже на перших хвилинах матчу одному з інсайдів вдалося проштовхнути м’яч в сітку. Рахунок був відкритий.

Наш настрій зіпсувався. Ми бачили, що при всіх своїх позитивних якостях і ця команда слабша за нашу. А слабому суперникові особливо неприємно програвати. І ми пішли на штурм. Та на цей раз спортивна доля явно глузувала з нас. Дев’ять разів після ударів наших нападаючих м’яч потрапляв у штангу, а в ворота – жодного разу. Такого фатального невезіння я вже давно не бачив. І в пам’яті сплив наш вирішальний матч з торпедівцями Москви, коли в другому таймі м’яч три рази не досягав мети. Але ж там було три рази, а тут дев’ять! Зрештою, в наші ворота було призначено ще й пенальті. В результаті – програш.

Після цього ми виграли ще один матч з таким же рахунком, як і в першій зустрічі – 8:1, але він був нецікавим.

Зате скільки хвилювання принесла четверта зустріч в столиці країни Осло! Десятки тисяч глядачів прийшли подивитись на наш матч із збірною міста, в якій зібраний цвіт футбола Норвегії.

Характерно, що ми втретє за кілька днів зіткнулися з новою системою гри. В збірній Норвегії центр нападу відтягнутий назад, він рідко безпосередньо загрожує воротам. Але, користуючись, певною свободою дій (адже центральний захисник не вийде так далеко, щоб і в центрі поля здійснювати щільну опіку), він ефективно диригував діями своїх партнерів. Навпаки, обидва краї були висунуті вперед і грали швидко й різко, демонструючи неабияку фізичну підготовку. Але і вони мало били по воротах. Роль «молоточків» виконували рухливі інсайди. Ця команда грала так, як прийнято говорити у волейболі – кутом назад. Цікавий почерк!

Природно, наш захист не міг одразу пристосуватись до незвичної манери. Поки ми прикидали, що і як робити, норвежці забили нам гол. Минуло ще кілька хвилин – і ми вдруге були вимушені починати гру з центра. Дуже неприємний обов’язок!

Лише перед самою перервою Диковець, як метеор, пронісся по лівому краю, зробив чудову прострільну передачу, і Лобановський сквитав один м’яч.

В роздягальні було невесело. Хлопці і без підказок тренерів розуміли, що це ганьба – програти ще одну зустріч. Щоправда, наш суперник був сильний, він недавно переміг другого призера першості світу, команду Швеції. Але нам від того не легше. Домовились, що нав’яжемо шалений темп.

Так і зробили. Господарі поля розгубились від наших навальних атак. Вони, немов хвилі, накочувались на їхні ворота одна за одною. Назрівав гол. Незабаром мені випала нагода зробити його, і я її використав… Але що це? Суддя не зараховує взяття воріт! Він показує, що я був поза грою. Гаразд, думаю, помилився, при швидкій грі таке трапляється. Та ось забиває м’яч Каневський. Теж не зараховано. Проводить м’яч Трояновський. Та сама реакція. Ще один гол. І знову не зараховано!.. Вже не тільки ми обурені такою необ’єктивністю. Ревуть трибуни. Чесні норвежці свистом засуджують свого земляка, який так одверто порушує норми спортивної етики. Але протестувати ми не маємо права. Це нижче нашої гідності. І, про себе лаючи суддю, продовжуємо грати. Нарешті, Базилевич забиває такі два м’ячі, що комар носа не підточить. Рахунок стає 3:2 на нашу користь. Та коли наприкінці матчу Диковець ще раз перехитрив воротаря, суддя не витримав такого розгрому і… вп’яте не зарахував гол.