На футбольних меридіанах

Але ця нічия нам дорого коштувала. Динамівці прийшли до гри по суті знесиленими. Ми провели в сезоні вже сорок чотири відповідальні зустрічі і, природно, фізично виснажилися. Навпаки, наші суперники ще не встигли перевтомитись і запропонували нам шалений темп.

Відмовитись од нього було соромно. І все ж рахунок першими відкрили ми. Автором комбінації став… воротар Макаров. Він точно вибив м’яч на Каневського, той блискавичним фінтом обманув свого сторожа і вивів на удар Серебреникова. Гол був зустрінутий бурхливими оплесками численних глядачів. (Між іншим, мені здається, що ми ще погано використовуємо можливості, які виникають після сильного удару воротаря з конкретною адресою).

Потім гол пропустили ми, і в результаті – нічия. Нюрнберзькі футболісти теж мали сильний півзахист, і це насторожувало. Очевидно, всі команди починають розуміти, як правильно його підбирати і використовувати. Техніка гравців заслуговує високої оцінки, фізично вони підготовлені в дусі сучасних вимог, темп гри змінюють за бажанням і легко витримують його, майже не втомлюючись.

Третій матч ми провели у Франкфурті проти команди «Ейнтрахт». Цей клуб у минулому році був чемпіоном країни і має сильний склад. Але франкфуртці поступаються нюрнбержцям. І програли ми матч (1:3) не тому, що не могли справитись з цією командою, а тому, що вже просто не мали сил бігати. Через травми залишили поле я і Турянчик, вибув з гри і Диковець, а Ануфрієнко грав з пошкодженою рукою. Ясно, що господарі поля не могли не використати цих можливостей для перемоги.

Ми переконались, що західнонімецький футбол і справді перебуває на піднесенні. Проте не тільки гастролюючі зірки дають йому нову силу. В країні зросло чимало молодих футболістів, безумовно сильних і грамотних. Зокрема з таких гравців була складена команда Нюрнберга, яка вже сім разів ставала чемпіоном країни і кілька разів володарем кубка. Але дивна річ – в національну збірну ці молоді гравці не мають ходу. Тут не довіряють молоді і віддають перевагу ветеранам, обстріляним у багатьох міжнародних матчах. Це нам, звичайно, не сподобалось, бо ми звикли в своїй країні до того, що молодь скрізь знаходить найширше визнання. Не думаю, що така практика допоможе німцям вдало виступити на наступному чемпіонаті світу.

Але ми побачили в німецьких командах і позитивне. Насамперед, це стосується виключно вдалої гри півзахисту, який в усіх трьох командах був справді бойовою ланкою. Хороше враження справляють і центральні нападаючі, які грають сміливо в першій атакуючій шерензі, здійснюючи безперервний тиск на захист противника. Особливого схвалення заслуговує і гра німців головою, і новий принцип розташування гравців на штрафному майданчику суперника під час виконання прострільної або навісної передачі.

В першому випадку (гра головою) ми побачили, що вони здатні виконати кілька передач в стрибку, причому м’яч віддається партнерові спокійно і точно. Б’ють німці по воротах головою часто і сильно, саме б’ють, а не намагаються перекинути м’яч через воротаря. Мені здається, що це правильно. Перекидання вже відживає свій вік, бо клас гри воротарів значно підвищився, і обманути їх таким чином стає дедалі важче. Інша річ – сильний і прицільний удар з ходу. Він має не менші шанси на успіх, ніж удар ногою.

При прострільних і навісних передачах німці прагнуть здобути кількісну перевагу перед воротами суперника. Тому вони йдуть на них ще до того, як здійснюється передача. Ми в таких випадках діємо інакше, і мені здається, гірше. При «прострілах» у нас ідуть на ворота, як правило, не більше двох-трьох гравців. Це мало. Між іншим, прострільні передачі німцями використовуються рідше, ніж навісні. Чому? Тому, насамперед, що навісну передачу легше зробити (адже для «прострілу» треба ще виграти оперативний простір). По-друге, тому, що німці добре грають головою і в боротьбі за верхні м’ячі виходять переможцями.

Та не тільки спортивні новини сподобались нам тут. Ми підіймались на альпійські луки і милувалися природою, красу якої важко передати словами. Внизу трава, над нами – сніг, літо і зима змішалися докупи. Чудесне видовище!

У Франкфурті ми бачили центральну міську башту з унікальними курантами. Через кожну годину з їх численних віконець виступають фігури ляльок-музикантів, які виконують маленький концерт.

Та найбільш приємним було те добре ставлення до нас, яке ми зустрічали буквально скрізь.

16

Срібні медалі!.. Звичайно, це дуже висока нагорода для футболістів. Ми пишалися своїм другим місцем у минулому чемпіонаті, але, відверто кажучи, не були ним задоволені до кінця. В усякому разі такі розмови почались у команді невдовзі після закінчення сезону. Динамівці Києва вже добивались «срібла» в минулому. Ми лише повторили те, чого досягли в 1936 і 1952 роках наші попередники – футболісти старшого покоління. А чи можемо ми зробити більше, чи під силу нам стати «золотою» командою?