Читаем На футбольних меридіанах полностью

Наша молодь явно обігралась. Колектив згуртувався. Крім того, ми розуміли: можливості провідних гравців команди розкрилися ще далеко не повною мірою. Отже, була перспектива. І ще на початку 1961 року слова «золоті медалі», «чемпіони», «перше місце» дедалі частіше можна було почути від тренерів і гравців київського «Динамо».

Ні, то не було зарозумілістю і нескромністю, а лише проявом відчуття справжньої сили колективу, який мав уже два майже рівноцінні склади і був здатний вести спортивну боротьбу в найсучаснішому стилі. Але ми розуміли, що від задуму до його здійснення дуже велика дистанція, що попереду в нас важкі «бої». Мрія була надто сміливою, але все ж реальною. І ми приступили до праці з піднесенням.

Вбачаючи головного свого суперника в московському «Торпедо», ми прийняли, так би мовити, план-мінімум: не дати торпедівцям так «одірватись» від нас, щоб позбавити нас можливості наздогнати цю дуже сильну команду в фінальних іграх. Нас тільки непокоїло, що надовго вийшов з ладу центральний захисник Василь Турянчик, який тяжко захворів. Не ясно ще було, чи гратиме за нас Володимир Щегольков, якого керівники «Динамо» запросили до команди з одеського «Чорноморця». Щоправда, до нас надійшло поповнення для лінії захисту в особі Миколи Кольцова, який раніше грав за «Крила Рад», і колишнього захисника ЦСКА Віталія ІДербакова. Проте ми не знали, як саме проявлять себе на полі ці гравці, тим більше, що Кольцов мав стати в центрі оборони. Одне слово становище в лінії захисту серйозно непокоїло всіх нас, але бачачи, з яким піднесенням нові члени колективу приступили до тренувань, ми поступово повірили, що все буде гаразд.

Підготовка до нового чемпіонату країни проходила дуже напружено. Всю зиму ми займались важкою атлетикою, плавали у басейні, бігали на ковзанах і лижах, чимало часу присвятили спортивній гімнастиці і акробатиці, грали у волейбол і баскетбол. Допоміжні види спорту конче необхідні кожному футболістові, якщо він бажає досягти високої фізичної форми і зберегти її протягом усього сезону. Адже чемпіонат СРСР недарма називають «футбольним марафоном». Кожна гра – перевірка і фізичного стану, і нервового. Досить нагадати, що за одну гру футболіст інколи втрачає кілька кілограмів ваги. І оскільки матчі мали тривати з квітня до пізньої осені, легко зрозуміти, який «глибокий» фундамент треба було закласти протягом зимово-весняного періоду. Без досягнення відмінної витривалості не могло бути й мови про здійснення наміченого командою плану.

Отже ми працювали, не шкодуючи сил. Спершу гра з м’ячем забирала відносно мало часу, більше уваги приділялось фізичній підготовці. І лише поступово перенесли центр ваги на самий футбол. Завершили ми підготовчий період у братній Польщі, де вдало провели кілька товариських матчів.

Динамівці Києва повернулись на Батьківщину сповнені палкого бажання негайно поринути в спортивну боротьбу. Але, природно, ми своїми планами ні з ким не ділилися, бо вважали це нескромним. Сподівалися, що наші ігри самі покажуть, на що ми претендуємо.

Тим часом на чемпіонаті склалась досить важка ситуація. Знову ми були з своїм головним суперником, «Торпедо», в різних підгрупах і тому могли вести лише заочне змагання. Динамівці знали, що ця команда гратиме добре і набере в попередніх іграх чимало очок. Завдання полягало в тому, щоб різниця в балансі москвичів і киян не перевищувала З–4 очок. В цьому випадку, зустрічаючись у фіналі з автозаводцями, ми мали б змогу наздогнати їх. А що перемогти автозаводців під силу нашій команді, розуміли вже всі.

Ускладнювала боротьбу і та обставина, що в чемпіонат з дуже серйозними намірами вступали також спартаківці, залізничники столиці і насамперед, команда ЦСКА, в ряди якої влились сильні футболісти з різних клубів, зокрема – Валентин Бубукін і Юрій Ковальов. Не можна було також скинути з рахівниць тбіліських динамівців, їх московських одноклубників, армійців Ростова та деякі інші команди. Всі вони досить сильні і претендували на почесне місце в чемпіонаті.

І ось черговий чемпіонат країни, якому судилося стати історичним для киян, розпочався.

17

Восьме квітня 1961 року. Соковито зеленіє газон стадіону імені М. С. Хрущова. Його заливають потоки яскравого сонячного світла. Гуде, наче велетенський вулик, наш стадіон. Шовкові прапори тріпотять на весняному вітрі. Гримить музика. Вона бадьорить, вона ще більше підносить і без того святковий настрій. Перший день кожного чемпіонату – це завжди свято для футболістів і болільників.

А сьогоднішній матч має ще одну особливість. Редакція газети «Вечірній Київ» призначила приз тому, хто першим відкриє рахунок. Ми граємо з ленінградським «Зенітом», і, хоч його гравці – мої колишні земляки, мені дуже хочеться, щоб саме ми відкрили рахунок і тим самим повели наступ на омріяний титул.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище
Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище

Настоящее издание посвящено малоизученной теме – истории Строгановского Императорского художественно-промышленного училища в период с 1896 по 1917 г. и его последнему директору – академику Н.В. Глобе, эмигрировавшему из советской России в 1925 г. В сборник вошли статьи отечественных и зарубежных исследователей, рассматривающие личность Н. Глобы в широком контексте художественной жизни предреволюционной и послереволюционной России, а также русской эмиграции. Большинство материалов, архивных документов и фактов представлено и проанализировано впервые.Для искусствоведов, художников, преподавателей и историков отечественной культуры, для широкого круга читателей.

Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев

Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное
Образы Италии
Образы Италии

Павел Павлович Муратов (1881 – 1950) – писатель, историк, хранитель отдела изящных искусств и классических древностей Румянцевского музея, тонкий знаток европейской культуры. Над книгой «Образы Италии» писатель работал много лет, вплоть до 1924 года, когда в Берлине была опубликована окончательная редакция. С тех пор все новые поколения читателей открывают для себя муратовскую Италию: "не театр трагический или сентиментальный, не книга воспоминаний, не источник экзотических ощущений, но родной дом нашей души". Изобразительный ряд в настоящем издании составляют произведения петербургского художника Нади Кузнецовой, работающей на стыке двух техник – фотографии и графики. В нее работах замечательно переданы тот особый свет, «итальянская пыль», которой по сей день напоен воздух страны, которая была для Павла Муратова духовной родиной.

Павел Павлович Муратов

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / История / Историческая проза / Прочее