На футбольних меридіанах

Але на гру Яшин не вийшов. Він ще не вилікувався остаточно після травми, якої йому завдали в минулому році. На воротах стояв Володимир Бєляєв. Це трохи полегшувало наше завдання, бо в Києві Бєляєв, як правило, грає невдало.

Наші одноклубники одразу показали, що збираються будь-що покласти киян на лопатки. Особливо небезпечно діяв Ігор Численко. Після його прямо-таки гарматних ударів штанги воріт буквально тріщали. Кілька важких м’ячів парирував Макаров. В той же час у форвардів киян справа щось не клеїлась. Спочатку вони навіть не могли створити реальних умов для взяття воріт.

А москвичі все йшли і йшли в атаку. Нарешті трапилось неминуче. Перед кінцем першої половини матчу Численко кинджальним ударом з місця правого півсереднього забив нам гол. Трибуни тільки «охнули». Обірвалось і в мене серце. Майнула думка: ні, тепер суперник уже не випустить з рук перемоги.

Ще через кілька хвилин зазнав травми Макаров, але він підвівся з землі і знову став у ворота. Його мужність завжди вражала мене.

І майже одразу Бєляєв у стрибку зіткнувся з Віктором Каневським.

На другий тайм вийшов Яшин. Психологічний ефект був такий, що трибуни одразу тривожно загули. Я розумів глядачів: навіть досвідчені форварди почувають себе не зовсім впевнено, коли свій бойовий пост займає цей уславлений воротар.

Суддя дав свисток, почався другий тайм. Я подивився на Яшина. Він ще підстрибував у воротах, розминаючись. І в цей момент, на сорок шостій хвилині гри, наш правий крайній Олег Базилевич, прорвавшись уздовж бокової лінії, несподівано для всіх (в тому числі і для Яшина) навісив здаля м’яч на дальню штангу. Він довго летів, той м’яч, і… опустився в воротах. 1:1.

Що тут сталося – на трибунах і на полі! Глядачі кричали так, що, мабуть, їх було чутно і на Подолі. А наша команда, наче хтось підхльоснув її, вся кинулася вперед. Тепер уже Яшину довелось працювати на повну силу. Удари Каневського, Лобановського, Сабо, Серебреникова сипалися, як з рогу достатку. «Боюсь, що ваші хлопчики…» – спали на думку слова мого друга. І хід гри тепер свідчив, що він побоювався не без підстав.

Різкий свисток. Пенальті! Москвичі порушили правила. Стадіон затамував подих. Хто битиме? Адже нашим пенальтистом є Лобановський. Але торік, коли ми в Москві програвали динамівцям 0:1 і в їх ворота, як сьогодні, теж був призначений одинадцятиметровий удар, Валерій не зумів реалізувати його. Надто нервував він у поєдинку з Яшиним, пробив неточно, повз ворота. І Яшин, і Лобановський пам’ятають сой випадок, як і глядачі. Чи наважиться Валерій ще раз взяти на себе відповідальність, можливо, за долю всього матчу?

І я перехоплюю його благальний погляд. Він очима запрошує реалізувати пенальті кожного з товаришів по нападу. Але ті відвертаються від нього. Валерію нічого іншого не залишається, як бити самому. Він ставить м’яч на одинадцятиметрову позначку, відходить трохи назад. Куди бити, в який кут, на якій висоті?..

Це дуже повчальний поєдинок! Лобановський, виконуючи такий удар, звичайно посилає м’яч у лівий кут. Так він хотів забити гол Яшину і в минулому сезоні. Але перед самим ударом хтось з москвичів недбало сказав йому, явно розраховуючи на моральний ефект своїх слів:

– Ти завжди б’єш вліво. Ми знаємо це. Яшин напоготові. Не заб’єш.

Валерій саме тоді і розгубився, вирішив пробити вправо і промахнувся. Куди ж він буде бити сьогодні? І що думає про його намір Яшин? Всі ми розуміли, що діється в душі нашого лівого крайнього. Макаров навіть вийшов з своїх воріт і відвернувся, щоб не бачити, так би мовити, повторення трагедії.

І Лобановський, на мій погляд, прийняв правильне рішення. Він пробив вліво, тобто туди, куди звик, пробив таким ударом, в якому був упевнений. М’яч просвистів повз Яшина. Той зробив відчайдушний кидок, здогадавшись, де саме чекатиме на нього біда, але до м’яча не дотягнувся. Цей епізод зайвий раз повинен переконати, що хитрувати на полі не варто, а слід робити те, що ти вміли виконати в найкращий спосіб.

Отже ми вже ведемо рахунок – 2:1. А ще через деякий час Микола Каштанов, наш молодий нападаючий, що вперше вийшов на поле грати за основний склад, легко відірвався од свого опікуна і провів ще один гол.

Після цієї перемоги ми стали єдиною командою, яка в усіх проведених матчах взяла по два очка. А коли в п’ятому турі ми з таким же рахунком перемогли і «Молдову», то навіть торпедівців обійшли на два очка. Цікаво, що перша чверть попередніх ігор принесла нам безперечну перевагу над іншими колективами по всіх показниках.

Торпедівці пропустили 4 м’ячі, ми теж 4. Але ми забили 17 голів, а москвичі тільки 9. Баланс ЦСКА – 9:8, «Спартака» – 11: 4, «Локомотива» – 6:5, динамівців Тбілісі – 7:6 (такий же, як і московських динамівців). Крім того, більшість з них уже мала поразки. Так ми стали лідерами чемпіонату.