На футбольних меридіанах

Так воно й сталося. Ми одразу кидаємось вперед і починаємо тривалий штурм ленінградських воріт. Раптом хтось з товаришів відкинув мені м’яча, і, хоч до воріт було не близько, я негайно пробив. Воротар Лазунов кинувся в лівий кут, але було вже пізно. Початок покладено – 1:0. А потім ми провели ще два голи.

Це було дуже приємно, бо ігри киян з ленінградцями завжди складаються важко. В минулі роки були випадки, коли ленінградці вели весь матч 2:0, а на останніх хвилинах програвали 2:3, і навпаки, я пам’ятаю, як динамівці вели в Ленінграді рахунок 3:1, до кінця матчу залишалось якихось 10 хвилин, і все-таки виграв тоді «Зеніт» – 4:3. Отже, нелегкі ігри. А тут «суха» перемога – 3:0. Коли ми залишали поле, з трибун лунало: «Кияни, так тримати!» Ми й самі того хотіли. Але як воно піде далі? Адже в футболі все трапляється.

А поки що перший тур закінчився для всіх наших головних суперників також благополучно. Торпедівці забили «Шахтареві» три м’ячі, армійці Ростова розгромили вільнюський «Спартак» (5:1), а ЦСКА обіграв «Калев», щоправда, з мінімальним рахунком – 1:0. І тільки спартаківці, динамівці та залізничники столиці зробили в першому турі нічиї.

Хай дарують мені читачі, що я так докладно зупиняюсь на окремих іграх і турах, але минулий чемпіонат був таким важливим для нас і проходив так напружено, що мені здається доцільним відтворити найцікавіші його етапи. Інакше не зрозуміти, якою нелегкою була боротьба київських динамівців за титул найсильнішої команди Радянського Союзу.

Отже перший тур пройшов для нас добре. А в другому ми стали разом з армійцями столиці лідерами. Вони перемогли спартаківців Єревана, а ми – мінську «Беларусь».

Цікаво, що в сезоні 1960 року ми двічі зустрічалися з цією командою, і обидва рази білоруси завдавали нам поразки з однаковим рахунком 2:1. Хоч як стежили наші захисники за їхнім всюдисущим лідером нападу Хасіним, все одно – не могли вони нейтралізувати його. Більш того, Хасін нам забивав голи, так би мовити, в одному і тому ж ключі. Він стрімко проходив до лицевої лінії наших воріт по місцю лівого півсереднього або лівого краю і бив під таким гострим кутом, що, здавалось, навіть теоретично м’яч не міг потрапити В ЦІЛЬ. Але після його ударів Олегу Макарову все ж доводилось витягати м’ячі з сітки.

Мені здається, що багатьом радянським форвардам варто повчитись такого удару, бо він відкриває нові можливості. Адже ми звикли до думки, що під дуже гострим кутом не варто навіть намагатися брати ворота. А виходить, це можна робити не без успіху. Отже, чи не слід деяким крайнім нападаючим, які в аналогічних випадках прагнуть тільки віддати м’яча партнеру, спробувати і самим забивати голи? Якби вони добились цього результату в гостроприцільних ударах, атака в цілому стала б ще ефективнішою.

Хасін і в новому сезоні забив нам гол. Але то був єдиний успіх «Бєларусі». Ми виграли з тим же «традиційним» рахунком 2:1.

2:1 було зафіксовано і в матчі «Торпедо» – «Авангард» (Харків). І знову на користь українців. Перша сенсація чемпіонату! На перше місце в їхній підгрупі вийшли тбілісці, які завдали поразки вільнюсцям і «Адміралтейцю».

Наступний тур приніс ще одну сенсацію. Армійці Москви програли «Пахтакору», якого ще ніхто не вважав серйозним суперником. В напруженій боротьбі гору взяли ташкентські футболісти – 3:2. Цей психологічний удар в якійсь мірі підірвав віру армійців у свої сили. В четвертому і п’ятому турах вони зуміли взяти тільки одне очко.

Та це було пізніше. А поки що тривав третій тур, де ми мали зустрітися з «Калевом». Матч з естонцями ми вважали легким. Вони і справді ще слабко грають. Але з нами футболісти «Калева» повели себе досить-таки агресивно: швидко добилися переваги і забили гол. А потім весь перший тайм стійко оборонялись. Нам з трудом вдалося перехопити ініціативу.

В другому таймі все пішло як слід… Лобановський, Базилевич, Каневський заплутали естонських захисників. Гості просто не знали, що далі робити. В результаті перемога – 6:1. Поки що це був найбільший рахунок у чемпіонаті.

Тим часом боротьба за лідерство набирала дедалі більшої гостроти. Досі в нас все йшло гладко. Але в четвертому турі треба було вступити в поєдинок уже з командою екстра-класу. Мова йде про московське «Динамо».

Був час, коли столичні одноклубники завжди перемагали нас. Та останніми роками кияни перестали пасувати перед ними. Все частіше спортивний поєдинок закінчувався на нашу користь. Але не було жодного випадку, коли можна було б більш-менш точно заздалегідь визначити наслідок наших зустрічей.

Таким чином гра мала принциповий характер. Перед матчем я спитав у свого друга, воротаря москвичів Льва Яшина, як, на його думку, закінчиться ця гра, і він щиро відповів:

– Боюся, що ваші хлопчики закидають мене м’ячами.

Він саме так і сказав – «хлопчики», бажаючи підкреслити і молодість наших форвардів, і своє тепле ставлення до-них.