На футбольних меридіанах

Але гра в Кишиневі дорого нам обійшлася: зазнали травми Каневський і Базилевич. Мене ж і Лобановського викликали до Москви, де ми мали виступити за московське «Динамо» проти англійської команди «Астон Вілла», а потім зіграти і за збірну СРСР. Таким чином кияни залишались без чотирьох гравців основного складу, а попереду був матч з московським «Спартаком».

Цю зустріч мені й досі важко пригадувати. Послаблений склад «Динамо» намагався протистояти грізному суперникові, але сили були надто нерівні. Щоправда, і «Спартак» виступав без двох основних гравців, зокрема без досвідченого Ігоря Нетто. Але на правому краю в нього знову з’явився наполегливий і обстріляний Борис Татушин, який в парі з Ісаєвим грає напрочуд ефективно. І ось ми сиділи на трибуні серед глядачів, приречені на вимушений відпочинок, а наші товариші вели нерівну боротьбу. Лише той, хто хоч раз опинявся в нашому становищі, може зрозуміти, що ми переживали в ті хвилини. Кияни програвали 0:2. Програвали після п’яти важливих перемог. Тепер у нас і торпедівців стало по 10 очок. Лідерство було поділено.

Матч столичного «Динамо» з «Астон Віллою» дав можливість Валерію Лобановському в повній мірі проявити себе в ролі центрального нападаючого. Ми повинні були тільки допомогти своїм московським товаришам, але для нас самих то був своєрідний іспит тактичного характеру. Лобановський зіграв цей матч так, як він уявляв собі сучасні дії «дев’ятки». Я, зайнявши звичне місце в півзахисті, прагнув постачати його точними передачами, щоб він міг починати атаки з вигідних і зручних положень.

Зовні це могло б нагадати здвоєний центр нападу, бо я часто йшов вперед, а Вялерій відтягувався до мене, в глиб поля.

Існує думка, що центральний нападаючий мусить весь час «тиснути» на центрального захисника суперника, примушуючи його тим самим триматись у певній зоні. А це, в свою чергу, звільнить оперативний простір для дій півсередніх. Валерій дотримується іншого погляду. Він вважає, що саме центральному нападаючому насамперед потрібен оперативний простір. Він хоче бачити всіх партнерів по нападу, хоче мати можливість «потримати» м’яч, поводити його, щоб виманити на себе захисників, і тоді «кинути» в коридор, що звільнився, своїх товаришів. Крім того, відтягуючись назад, центральний нападаючий дістає можливість діяти і як таран. Якщо ж він буде весь час висунутий вперед, то обмежить сферу своїх дій, втратить оперативний простір і через те гратиме, по суті, в півсили.

Без перебільшення можна сказати, що в матчі проти «Астон Вілли» Валерій Лобановський зіграв блискуче. І саме з його допомогою були проведені два голи у ворота англійців.

Але його точка зору не знайшла підтримки в збірній СРСР. Там йому пропонували грати так, як він не хотів би: висунувшись далеко вперед. Гра Валерія одразу стала блідою, а в ряді випадків і безпорадною. Він сам згодом скаржився, що почував себе так, ніби в нього були зв’язані руки і ноги.

Збірна клубів СРСР програла зустріч. Кожен з нас, так би мовити, вніс свою частку в цю поразку. Не в кращий спосіб діяв і я: дуже боліло коліно – далася взнаки стара травма. Довелось мені грати, хоч як це дивно, однією ногою, лівою, бо правою було боляче бити по м’ячу.

Трохи пізніше Лобановський ще раз виступив за збірну – в матчі проти національної команди Польші. І ще раз можна було переконатись, що важко діяти спортсмену, коли йому пропонують невластивий для нього малюнок гри. Красницький з «Пахтакора», який замінив його, також не знайшов свого місця серед форвардів збірної. Очевидно, концепція щодо ролі і функцій центрального нападаючого має бути переглянута колективом збірної СРСР. В усякому разі треба зважати на індивідуальні можливості і характер гравця, пам’ятаючи старе правило: не гравець для тактики, а тактика для гравця. Навіть бразільці, автори нової системи 1-4–2–4, тепер, готуючись до поїздки в Чілі, повідомили, що, мабуть, відмовляться од свого тактичного варіанту: нині в них нема таких блискучих виконавців, як у Швеції, коли нова система могла бути здійснена ідеально. Зрозуміло, що і наша тактика повинна будуватись на конкретних можливостях окремих футболістів. Нівеліровки тут бути не може.

Мені сподобалось також і те, що Лобановський, дебютант у збірній, мужньо і принципіально відстоював свої погляди на сучасний футбол, протиставляючи дещо застарілим нормам власні, грунтовно обмірковані пропозиції. Дебют вийшов невдалим, бо поки що «новачок» і «старички» не знайшли спільної мови. Але я певен, що це прийде. Збірній СРСР у майбутньому не обійтись без Лобановського – гравця виняткового обдарування, скромного і тямущого. Я певен також, що їй не обійтись і без деяких інших гравців київського «Динамо». Але про це далі.

А тим часом наша рідна команда переживала ще один зрив. Як армійцям столиці, так і нам не пощастило в Ташкенті. Грали ми в страшенну спеку. Було важко. Але все могло б закінчитись благополучно (1:1), якби перед самим кінцем зустрічі в наші ворота не залетів випадковий м’яч. Тепер ми вже відставали від торпедівців на два очка.