Острів злочинців

Антропологія намагається відповісти на питання, звід­ки веде людина свій рід, тобто як протягом тисячоліть формувалася на землі істота, що зветься людиною чи, латинською мовою, homo sapiens. Антропологія нама­гається відповісти також на питання, як це сталося, що люди такі різні, що вони мають не тільки різний колір шкіри, але й різний колір волосся, очей, різні форми го­лови, різну будову тіла. Антропологія намагається від­повісти на сотні таких питань, а цих питань безліч, бо ми хочемо все знати про нас самих. Але наука про людину майже невідома широким масам суспільства. Ручуся, хлопці, що кожен з вас знається на типах і марках усіх мотоцик­лів, які мчать польськими дорогами, а чи можете ви від­повісти на питання: скільки в світі є людських рас або до якої раси належите ви самі?

– Ми належимо до білої раси, – сказав Вільгельм Телль.

– Ну, так. Але це тільки загальне поняття. Коли ви придивитесь до білих людей, то помітите, що одні – бі­ляві, інші – чорняві, в одних шкіра дуже світла, в інших темна, смуглява, в одних голова довгаста, а в інших круг­ла. Тож і в межах білої раси існує багато людських груп, що дуже відрізняються одна від одної. Таку ж різницю можна спостерігати і серед людей чорної раси – адже негр із Судану не такий, як негр із Родезії або пігмей. Те саме бачимо і між представниками жовтої раси.

– Знання цих відмінностей і подібностей, – вела далі Залічка, – знання людських рас і типів зовсім не таке незначне й непотрібне звичайній людині, як це здається на перший погляд. Загальну необізнаність у цьому вико­ристовували часом шарлатани, доводячи людей до страш­них злочинів і кривавої різанини, переконуючи одних, що вони кращі за інших, бо мають такий, а не інший колір волосся й очей, таку, а не іншу форму черепа. Ми кажемо, що гітлерівські злочинці були расисти. Що це означає? Чи треба розуміти, що расист – це кожна людина, яка вміє бачити відмінність у зовнішності людей, знається на різних людських расах? Звичайно, ні. Расист – це люди­на, яка вважає, що одна раса краща й вища за іншу, що одна створена панувати над іншою, гіршою расою, а та має служити їй. Гітлерівці, наприклад, провіщали, що бі­ляві люди з довгастими головами, тобто нордійці, нале­жать до «раси панів», яка створена панувати над усіма іншими людьми на світі; щоб встановити владу «раси па­нів», гітлерівці винищували цілі народи. Расисти сучасної Америки проголошують, що біла людина не повинна бу­ти в одному товаристві з чорною людиною, бо та гірша за неї.

Справжня наука, антропологія, не має нічого спільною з такими поглядами. Навпаки, саме наука про людину викриває злочинні теорії. Наука розрізняє людські раси, але вона не визнає, що одна раса краща за іншу. Люди можуть відрізнятися кольором шкіри, очей, волосся, але вони належать до одного роду – homo sapiens, тобто вони розумні істоти. Зрештою, слід пам'ятати, що людство про­йшло довгий шлях розвитку, і протягом цього часу пред­ставники різних рас одружувались, у них народжувалися діти, їхні нащадки теж одружувалися з представниками інших рас, що відрізнялися від них кольором шкіри, очей чи волосся.

Отже, сміливо можна сказати: в світі є мало чистих представників окремих рас. Ми майже всі походимо від змішаних шлюбів, і тільки певні головні расові ознаки (в одній людині такі, а в іншої – інші) збереглися, стали найхарактернішими й обумовили те, що ми біляві й довго­голові чи чорняві й круглоголові, або навпаки: біляві й круглоголові чи чорняві й довгоголові і так далі, і так да­лі. Поляки можуть бути чудовим прикладом. Адже через наш край протягом багатьох століть промандрували, а частково й осіли на наших землях тисячі людей – білих і жовтих. Зрештою в Польщі можна зустріти представни­ків найрізноманітніших рас, а найбільше – нащадків різних типів і рас. Вивчати зв'язки між окремими людськи­ми групами в минулому і тепер покликана наука, яка зветься антропологією. Одні антропологи – ось як ми – розко­пують старі могили, аби дізнатися, які були люди, що колись населяли наші землі; інші вивчають людей, що живуть сьогодні, ще інші завзято шукають останки тих істот, що передували людині на землі, тобто пралюдини.

– Людина походить од мавпи, – проголосив Вивірка.

І відразу ж почав бігати рачки навколо гурту, а Соко­лине Око виліз на дерево і намагався удавати мавпу, роз­гойдуючись на гілці.

– Неправда, – зауважила Залічка, – людина й люди­ноподібна мавпа мали, на думку антропологів, тільки спільного пращура, а це не те саме.

– А як звався той прабатько людини і мавпи? – спитав Вільгельм Телль.

– Науковці звуть його дріопітек, чи людиноподібна прамавпа.

– Скажіть, будь ласка, а як давно це було? Коли жив той дріо… дріо… дріо… – затнувся Телль.

– Дріопітек, – підказала Залічка.

– Еге ж, той дріопітек.