Переможців не судять

Оселилася Марійка в гуртожитку. Вона ще добре померзла того лютневого дня, коли з документом на поселення шукала гуртожиток на вулиці Лелевеля, 14. Гуртожиток зустрів її скандалом. Огрядна тітка виштовхувала на вулицю якусь літню пару. Дідок, розмахуючи ціпком, викрикував прокльони на адресу комендантші, матюкав директора школи, клятих москалів, жидів, радянську владу і ще когось, про кого Марійка навіть гадки не мала. Він опирався як міг, але протистояти огрядній високій тітці не міг, та була вдвічі ширша за нього. Нарешті вона випхала його на ґанок, і одразу ж отримала ціпком по спині.

— Щоб ти здохла! — виголосив дідок, — щоб тебе усе життя на возику возили! Клята сучко!

Марійка застигла біля сходів, з острахом дивлячись на те, що відбувається. Дідок, відчувши співчуття дівчини, прогорлав до неї:

— Ти бачиш? Як же це можна взимку виганяти людей на вулицю! Де ж я буду жити зараз? — і знов замахнувся ціпком на огрядну жінку.

— Не бреши, Броню, не бреши! Я тобі коли сказала, щоб ти звільнив кімнату? Га? Ще на початку січня, а зараз що?[23] Що ти робив? У стелю плював? Думав, минеться? А де мені студентів селити? Ти про це подумав? Он дівка прийшла… Ти чого, доню? На поселення?

— Так, — кивнула головою Марійка.

— От бачиш! Куди її селити?

Коменданша, а як виявилося, на ґанку з Бронею та його жінкою воювала саме вона, навмисно чи ні, але оселила Марійку саме в ту кімнату, де раніше жила ця літня і, як виявилося, не дуже охайна пара. Зо дві години Марійка, засукавши рукави та підіткнувши подолок, прибирала в кімнаті. Вона двічі помила підлогу, позбирала зі стелі та стін рясне павутиння, зняла брудну, давно не прану білизну та отримала іншу, стареньку, але чисту. У кімнаті було тепло, великі вікна, отже й світло. Комендантша, яку звали пані Ольга, наприкінці прибирання зайшла до кімнати, посміхнулася та сказала:

— Ото інша справа… Головне — це порядок! Я до тебе якихось гарних дівчат підселю, щоб у вас показова кімната була!

Так почалося Марійчине життя в Тернополі.

Наступного ранку вона пішла до педшколи. Таких, як вона, у класі зібралося тридцятеро душ, в основному дівчата. Хлопців було небагато і, як відмітила Марія, ні один з них не міг рівнятися з її Василем, високим, струнким, широкоплечим. Перший урок провела класний керівник Зоя Миколаївна. Вона довго розповідала про країну Рад, про батька та вчителя усіх часів та народів товариша Сталіна, про Робітничо-Селянську Червону Армію, про родину радянських народів, Сталінську конституцію і багато ще чого іншого, про що Марійка ніколи не чула. А наприкінці запитала, чи будуть у когось якісь питання. Запитань не було, пауза затягнулась, нарешті підняла руку чорнява дівчина з карими очима:

— А чи правда, що товариш Сталін усіх незгодних відправляє до тюрми?

У класі запанувала мертва тиша. Усі втупилися очима хто в парту, хто в підлогу, намагаючись не зустрічатись з учителькою поглядом: а раптом та прочитає в очах щось потаємне? Щось таке, про що не можна розповідати навіть найближчому другові? Лише чорнявка дивилася вчительці прямо в очі, і погляд її вимагав відповіді. Вчителька на мить забарилася, а потім вичавила з себе:

— А… А хто вам таке сказав?

— Так… Кажуть люди…

— Які люди? — пішла у наступ вчителька.

— Різні…

— У селі?

— Так відправляє чи не відправляє?

— Коли ворог не здається, його знищують. Ви знаєте, хто це сказав? Це сказав великий пролетарський письменник Максим Горький. Радянська влада опікується лише тими, хто її визнає і підтримує. А ті, хто шкодить, саботує рішення радянських органів, хто носить камінь за пазухою, того ніхто жаліти не буде!

Клас мовчав. Чорнявка переможно оглянула всіх і нарешті скінчила слизьку розмову.

Потім був урок російської мови.

— Вы должны понимать, — розповідав учитель, — что в Советском Союзе живёт множество народов и каждый говорит на своём языке. Что будет, если кто-нибудь из вас приедет в Казахстан и заговорит на украинском, а ему ответят на казахском? Сильно вы поймёте друг друга? Вот то-то и оно! А армия? Как командир будет командовать, если бойцы не смогут его понять? А как боец будет подчиняться, если ему будут непонятны приказы командира? Поэтому русский язык должны знать все граждане Советского Союза! А в будущем на территории всей нашей необъятной страны останется только один язык — русский, и это будет проще и лучше для всех.

Це все Марійці було зрозумілим, хоча і не все прийнятним. Наступний урок був арифметика, і ось тут Марійка трохи забуксувала. Вчитель, молодий, швидкий, із круглими окулярами в металевій оправі на довгому тонкому носі, з намотаним на довгу шию шаликом, викладав російською мовою. Він сипів та кашляв, мабуть, був застуджений.