Переможців не судять

Було від чого турбуватися та тривожитися. Марійка ледь не вскочила у халепу в Кулинцях. Її мало не схопив якийсь енкаведист, коли вона вночі поверталася після виконаного завдання. Допомогла кмітливість: сховалася за криничним зрубом, ледь не втроє склалася, він пробіг поруч і не побачив. Коли пан Коцький взнав про її нову пригоду, лише похитав головою:

— Ну, відчайдух!.. Мала б бути обережнішою…

А зараз знов якийсь незапланований візит.

— І сама не знаю… Порадитися треба… Вуйку, сільрада направляє мене до Тернополя, вчитися на вчительку. Не знаю, що робити… Адже я вже засватана, та й наша справа… Думаю, якщо потрібно, я ж можу відмовитися, га?

Василь із полегшенням перевів дух:

— Стривай, доню, стривай… Відмовитися ти завжди встигнеш, у кайданах же не повезуть! Але нашій справі потрібні освічені люди, і дуже важливо, чому ти будеш навчати у школі наших дітей. Це так важливо, що ти собі навіть і не уявляєш. Тому їдь, доню, їдь та вчися. І, крім того, ти нам і там будеш корисна. Чи ти думаєш, що наших людей нема у Тернополі? Я потурбуюсь, щоб тебе там знайшли. А поки тебе не знайдуть, ніякої самодіяльності! Придивляйся до людей — це головне твоє завдання. Якщо потрібно буде вступати у комсомол — вступай, вивчай усе, чому навчатимуть, адже знання ніколи зайвими не бувають. І, крім того, зброю ворога потрібно знати, тому вчись! А весілля… А весіллю це не завадить! Справимо, як належить, за це не турбуйся!

— Добре, вуйку, я так і зроблю.

Звістка про те, що Марійка їде у Тернопіль вчитися на вчительку засмутила нареченого, але дівчина твердо стояла на своєму: поїду і буду вчитися! Хлопцеві нічого не залишалося, як погодитися. Залагодивши справу з нареченим, дівчина пішла до сільради. Секретарка зраділа її приходу.

— От добре, Марійко, що ти зайшла! Мені не прийдеться до вас чимчикувати!

— А що ще сталося?

— Любомирові скільки років?

— У липні сімнадцять.

— Отже, підпадає… За день при школі будуть відкриті заняття з підвищення грамотності. Він читає? Пише? А з Тернополя прийшов папір: усі допризовники повинні пройти курси, аби бути письменними. Ось так, а ваш Любомир до школи ходив?

— Ходив.

— Але ж до польської! А російську розуміє? Ото ж бо… Тобто повинен приходити та займатися!

— Ой, Господи… Я у Тернопіль, Любко на заняття, а хто ж буде працювати на господарстві?

— Звідки я знаю? Ось документ! — секретарка тицьнула аркуш[21], — передай батькові, нехай післязавтра приходить до школи, по обіді.

Марійка додому не йшла, а летіла. Післязавтра вона поїде до Тернополя! Сама! їй було страшенно цікаво, як то воно буде? Вона буде вчителькою! Ще коли приходили свати, вирішили, що весілля влаштують на початку березня. Зараз, коли розмовляли з Василем, то вирішили не переносити терміну. Нічого страшного, приїде з Тернополя на кілька днів, а потім знов поїде. Буде приїздити на вихідні, двадцять кілометрів — не така вже й далека відстань, особливо, коли ноги молоді, а сама ти легка на підйом! А Василь молодець! Не злякався, що вона поїде до міста, відпустив, а міг же й не відпустити… Сказав би: ні, та й годі… Куди б вона ділася? Який молодець, як вона його кохає!

У призначений день, тепло вдягнена, вона пішла по дорозі до шосе, де можна було попроситися на якогось воза, а коли поталанить, то й на машину… Несла із собою торбинку з чистим одягом, хлібиною, шматом вареного м’яса, таким же шматом копченого сала, дві цибулини та кілька радянських карбованців. У сільраді сказали, що в педшколі вона буде отримувати якісь гроші, але скільки й коли ніхто не знав, тому, що можна було зібрати, батько зібрав та віддав доньці. При прощанні мати плакала, а батько гладив доньку по голові і щось собі шепотів. Один Любко був веселий і не без заздрощів дивився на сестру: поталанило їй! Така пригода! До шосе Марійку проводжав Василь.

— Може, таки передумаєш? — вже вкотре запитував наречену, — вчитися треба аж цілий рік! А як поберемось, зайдеш у тяж, як тоді?

— Ну, Васильку, не соромно тобі такі розмови вести? Ми ще ж не одружені…

— А хіба я не правий?

— Васильку, а такої можливості, може, більше й не трапиться. Хіба ти не хочеш, щоб твоя дружина була вчителькою?