Рубаї

104З твоєю ласкою не побоюся блуду,З твоїм світильником зніму з очей полуду.Коли вбереш мене у білий плащ прощення,Я й Книги Чорної боятися не буду!

* * *

105Багато квітів є, живих земних окрас.Їх в землю втоптує немилосердний Час.Якби живилися з могил небесні хмари,Кров дорогих тоді б аж до суда лилась!

* * *

106Пішла б гора в танок, якби вина їй дав.Той дурнем народивсь, хто за вино картав.Я не закаюсь пить, бо без вина - не знаю,Хто б виховав мене і путь мені вказав.

* * *

107

Ось піала і жбан - візьми, моя кохана!Танцюй у квітнику, тепер пора весняна!Бо не одну таку, як ти, місяцевидуЧас перетворював і в піалу, і в жбана!

* * *

Один к фиалке попадает в плен,Другой – к тюльпану, в жажде перемен.А мне милей – бутон стыдливой розы,Что подбирает платье до колен.

* * *

108Розбивши глечика, я не журився дуже,Бо дурню п'яному, звичайно, все байдуже.I потай мовив глек: «Колись я був так самоЛюдиною, а ти - ти будеш глеком, друже».

* * *

109О ти, що розум наш тобі не бачить краю!Побожний я чи ні - тобі байдуже, знаю.Я п'яний від гріха - й протвережаюсь тільки,

Коли надію я на тебе покладаю!

* * *

110О жителі могил, чиє безживне тілоНа прах розсипалось, на попіл спопеліло!Яким же то вином аж до Страшного судуВас небо загодя так страшно обпоїло?

* * *

111Зустрінься з милою, не забарисьПрогнати клопіт, що їй серце стис.Безмежна ця краса - недовговічна:Вона й у тебе з рук втече колись!

* * *

112Юначе, підведись - горить зоря ясна!В прозорі келихи налий огню-вина!В цім тліннім закутку живеш ти мить... а потім,Хоч як жадатимеш, не вернеться вона.

* * *

113Вино - рідкий рубін, а глек - глибока жила,Душа моя - напій в прозорій чарі тіла,А світлий келих той, що від вина сміється,-Сльоза, що кров хмільну у серці затаїла.

* * *

114Ті, що до Бога шлях шукають у болоті,Стіною хочуть дух одгородить од плоті.А я на стінку жбан з хмільним вином поставлю,Хоч би й мене, як жбан, повісили на плоті.

* * *

115Красуне, як мій сум, ти довговічна будь!Ти знову ласкою мені зігріла путь.На мене мимохідь ти позирнула й зникла.Чи не за правилом: зроби добро й забудь?

* * *

116

Я часто п'ю вино, але без перепою.До кубка тільки звик тягтися я рукою.Чого ж я хочу ще? А от чого, послухай:Не тішитися так, як ти, самим собою.

* * *

117В паланні яхонтів уста сакі* повинні.Журба за ним дає поживу й міць людині.Той, хто в сльозах за ним не потонув, живеВ ковчезі Ноєвім, неначе в домовині. * Підчаший, виночерпій.

* * *

118До гончара зайшов я, позираюНа тисячі горшків - і той, що скраю,Зненацька вигукнув, немов з одчаю:«Хто тут гончар, а хто купець - не знаю!»

* * *