Рубаї

259Творець, благослови мене добром твоїм,Щоб я не дякував за той кусок, що їм,Дурному й підлому! Щоб був я завжди п'яний,Щоб я про все забув, не турбувавсь нічим!

* * *

260Тюльпани та троянди пурпурові -Тим пурпурові, що зросли із кровіМужів великих. А ота фіалкаІз ока дівчини зросла в діброві.

* * *

261Як тільки ранок прожене пітьму,Я знову келих із вином візьму.Відомо, що в вині є гіркота...Це значить: істина сама в ньому.

* * *

262

Душі жалобного не накидай убрання,Із книги радості не припиняй читання,Пий келихом вино, сповняй свої бажання,Бо може статися, що мить оця - остання.

* * *

263На Долю нетривку не покладай надійI Часу гострий меч розпізнавати вмій!Халву, що покладе тобі Фортуна в рота,Ковтать не поспішай, бо є отрута в ній.

* * *

264Цей караван-сарай із парою ворітГотує муки нам і квапить наш відхід.Щасливий тільки той, хто не прийшов на землю,Блаженний тільки той, хто не родивсь на світ.

* * *

265Пожалься, Господи, душі, що потерпає

В полоні давньому, звідкіль путі немає!Ніг, що самі несуть мене в полон, пожалься!На руку згляньсь мою, що піали шукає!

* * *

266Не слухай голосу продажного піїти,Будь там, де п'ють вино, де є красуні й квіти!Один по одному ідуть у безвість люди -Й немає жодного, хто б повернувся звідти.

* * *

267О раб семи планет і чотирьох стихій,Що вічно трусишся в пропасниці лихій!Зречися радості! На цім розпутті спрагиПро поворот назад і думати не смій!

* * *

268І грудочка землі, й пилиночка малаБули частинами прекрасного чола.

Легенько ж куряву стирай з лиця красуні,Бо й курява колись красунею була.

* * *

269На жбан, з якого п'є поденщина проста,Пішла султана плоть, дастура кров свята,А на коновочку, з якої п'ють гуляки,-Щока опиуса і дівчини уста.

* * *

270Так мало радості в цьому земному колі!Тож не схиляй чола, будь весел і в неволі!Тримайся з мудрими, бо й сам ти тільки легіт,Вода, вогонь та пил, що віється у полі.

* * *

271Іде життя моє безрадісно і вбого,Роблю без виробу й не зароблю нічого.Спасибі Вишньому, що хоч біди та злиднів

Нам не доводиться випрохувать ні в кого.

* * *

272Одні по кручах бід усе життя блукаютьI хто вирішує всі справи їх - не знають.А ці вишукують нагоду лиш - і потімУсе доконують, що загодя рішають.

* * *

273Аж поки з бідними біди не наберешсяI кров'ю власною не раз, не два заллєшся,Добра не діждешся... Не діждешся, хіба що,Немов закоханий, ти сам себе зречешся,

* * *

274Коли нова весна вбере долини дно,О люба, міркою хай цідять нам вино!На пекло, гурій, рай не дуже розраховуй,Адже у нас про них говорять не в одно.

* * *