Рубаї

244Оскільки мудрому наш вік ціни не знає,Усі плоди його недоум пожинає.Неси ж мені того, що розум відбирає,-I може, й нас тоді цей вік не занедбає!

* * *

245Юсуфом нареклась троянда у садочку,Вказавши на свою барвисту оторочку.«Що ж, покажи тоді його прикмету в себе!»«Глянь,- каже,- на мою розтерзану сорочку!»

* * *

246З вином і милою в руїнах жить, не знатиНадії на той світ, ані страху відплати!Від чотирьох стихій звільнившись, віддали миВ заставу за вино і душу, й тіло, й шати!

* * *

247Усе, що в світі є, пуста мана.Той не аріф*, кому це новина.Звільнись од мудрувань, присядь із нами,Веселим будь і не цурайсь вина! * Мудрець.

* * *

248З істоти нашої ти чудо-всесвіт вилив.Ми помилялися, де сам ти нас обмилив.Я кращим, аніж є, зробитися не можу,Бо ти таким мене в своєму тиглі вилив.

* * *

249Я б за старе вино не взяв нову державу!Воно єдине путь тобі покаже праву.Цей жбан - коштовніший за царство Ферідуна,А черепок його - за Кай-Хосрова славу!

* * *

250Чи знаєте, чому, як тьма тікає пріч,Звучить невесело ранковий півня клич?У Дзеркалі зорі він бачить, як даремноМинає ще одна неповоротна ніч.

* * *

251Серед невігласів, упевнених, що путьЗнання правдивого лиш їм відкрита, будьОслом, як і вони, бо довговухі суддіУсіх, хто не осли, кафірами зовуть.

* * *

252Цей глек, як і мене, колись любов проймала,В кайдани кучерів розкішних завдавала.Ця ручка, що її ти бачиш біля шийки,-Рука, що дівчину за шию обіймала.

* * *

253Я прагну свіжості рожевоюних щік,Томлюсь, побачивши лози прозорий сік,В усьому сущому волію частку мати,До того, як у прах я повернусь навік.

* * *

254Хайяме, ти хмільний щодня бредеш - радій же!З місяцевидою ти річ ведеш - радій же!Все, що на світі є, спадає в небуття!Ти міг би прахом буть, а ти живеш - радій же!

* * *

255Пий, поки сила є, душею не болій!Не згадуй давнього, відмовся від надій!Із цього захистку хвилинного в дорогуЙ зерна ячмінного не візьме багатій!

* * *

256Хай буде радістю тобі хвилина кожна!На трон утіхи сядь! Навіщо ця побожнаДанина Небові - гріхи й покути? ТребаОд світу брати все, що тільки взяти можна!

* * *

257Я спав - і от мудрець мені у сні прорік:«Немає радощів для заспаних повік!Соннивче, ти забув, що сон - подоба смерті?Збудись, бо прийде час - і ти заснеш навік!»

* * *

258Чи й далі житимеш серед турботи й нуди,Добро стягаючи, щоб вік прожить, як люди?Наповни келиха! Хто зна, чи встигнеш зновуПовітря видихнуть, що увібрав у груди?

* * *