Рубаї

228Що світ міняється - чи варто цим журитись?Нехай міняється - ми будем веселитись!Якби незмінною була природа, друже,Ніколи б не діждав ти черги народитись!

* * *

229Щодня журитися - цього ще не хватало!О, скільки Небо нас посіяло й пожало!Налий вина повніш, давай у руки келих!Я знаю: сталося усе, що статись мало.

* * *

230Ти добрий, Господи, легка твоя рука,Але в Ірам* не всіх пускаєш! Не якаПотрібна лагідність - покірного простити!А спробуй-но прости мене, бунтівника! * Рай

* * *

231Якщо й премудрому не подолати Долі,-Що хочеш уявляй собі в небеснім колі,А смерті не минеш! Хіба не все одно,Чи з'їсть тебе хробак, чи лютий звір у полі?

* * *

232Я гину, чашнику! Журба мене зв'ялила!Я заздрю навіть тим, кого взяла могила,Гріхи покутую, криваві сльози ллю,В болоті бабраюсь, а вилізти несила!

* * *

233Щоб з дерева життя собі діждати плодуI хоч на мить одну знайти душі догоду,Ніколи з келихом не розлучайся, друже,-Й тоді відчуєш ти найвищу насолоду.

* * *

234

Для смутку труйного - вино протиотрута:Хильнеш коновочку - і вже печаль забута.На молодій траві пий з молодими, покиI над тобою теж зазеленіє рута.

* * *

235Покинь вагатися, обряди занедбай,Навчись ділитися, не берегти свій пай!На душу іншого й на грунт не важся! Той світБеру на себе я, а ти вино давай!

* * *

236Мені щовечора тривога серце крає,На груди перел дощ з очей моїх спадає.Коновку голови журба вином не сповнить,Бо що схиляється, те повним не буває.

* * *

237Мене єретиком ти охрестив, спідлоба

На мене зиркаєш, в очах у тебе злоба.Я добре знаю й сам, що правий ти... Та тількиПодумай: чи тобі судить мене подоба?

* * *

238До тебе дух прийшов, якому чуждий прахНечистої землі. Йому ти попервахДай доброго вина, щоб покріпився гістьI потім вимовив: «Щасти тобі Аллах!»

* * *

239Хмаринка сльози ллє на поле, на попас.Без чистого вина ми тільки гаєм час!Ми тут милуємось на зілля, що зростає...Хто ж бачитиме те, що виросте із нас?

* * *

240Чому оплакуєш майбутні недогоди,Даремно завдаєш душі і серцю шкоди?Втішайся світом цим, бо створено його

Без тебе, друже мій, і без твоєї згоди!

* * *

241Якби Творцем я був, я б ці коловоротніМінливі небеса у світові безодніПовергнув без жалю й такі створив, щоб завждиМогли сповнятися бажання благородні.

* * *

242О мудрий, подивись, як дітлахів громадаДорожню куряву трусить під ноги рада!Скажи, щоб стереглись топтать її: то прахОчей Парвізових і мозку Кай-Кубада.

* * *

243Я п'ю щодня вино - і все здається мало;Я хочу, щоб кругом усе співало й грало.Коли зберуть мій прах і зліплять глек із нього,Я хочу, щоб вино в ньому не вибувало.

* * *