Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

Якщо від’їхати на вісім миль на південь від Вісл-Стоп, повернути ліворуч на дорогу до річки і проїхати ще дві милі, можна побачити прибиту до дерева дошку, всю посічену мисливським дробом. На ній пишається напис «Клуб і табір “Фургонне колесо”» з намальованою стрілкою, що вказує на піщану стежку.

З восьми років Іджі бувала тут разом із Бадді. Саме вона при­мчала сюди сповістити Єву про загибель Бадді, бо знала, що Бадді кохав цю жінку.

Уперше він зустрів Єву, коли йому було сімнадцять, а їй дев’ятнадцять років. Він знав, що відтоді, як їй виповнилося дванадцять, вона переспала з безліччю чоловіків і робила це з великим задоволенням. Але Бадді на те не зважав. Легке ставлення Єви до свого тіла поширювалось і на решту речей, і це зовсім не схоже було на те, як поводились дівчата-баптистки з Вісл-Стоп. Уклавши його до свого ліжка, вона дала йому відчути себе чоловіком.

Висока повногруда дівчина з копицею мідно-рудого волосся і яблучно-зеленими очима, Єва завжди носила кольорове намисто і фарбувала губи яскраво-червоним, навіть коли вирушала рибалити. Вона не знала слова «сором» і була справжнім другом чоловікові. І хоча Єва не належала до дівчат, яких ведуть знайомити з мамою, Бадді все ж наважився.

Однієї неділі він привіз її на вечерю до Вісл-Стоп, а опісля повіз кататися містом. Показав їй батькову крамницю, пригостив крижаною крем-содою. Бадді не був снобом, а от Леона була — і, побачивши Єву, ледве не зомліла за столом. І Єва, аж ніяк не дурна, згодом сказала Бадді, що з радістю подивилася, де він живе, та все ж удома біля річки їй подобається більше.

Міські хлопці брудно жартували про неї та розповідали всіляку гидоту, але не в присутності Бадді. Щоправда, вона дійсно спала з ким хотіла й коли хотіла. Та, хай би що там не казали, покохавши одного, вона залишалась йому вірною. Єва належала Бадді, і, при всій його схильності до флірту, він так само належав Єві. Вона знала це, і він це знав, а решта було неважливо.

Єва дозволяла собі в житті розкіш — не перейматися, що про неї кажуть люди. Цього вона навчилася від батька, Великого Джека Бейтса, таємного бутлеґера15, який важив під сто сорок кілограмів і любив проводити час із насолодою. У справі випити й закусити йому не було рівних в окрузі.

15

Торговець контрабандними алкогольними напоями в США за часів Сухого закону 20—30-х років ХХ ст.

Іджі постійно канючила, щоб Бадді взяв її з собою на річку, і час від часу він робив це. За вивіскою «річкового клубу» і «рибальського табору» ховалася стара дерев’яна халупа з блакитними ліхтариками, натягнутими вздовж усього ґанку, парою іржа­вих знаків «Роял-Краун-Коли» і вилинялою рекламою покришок «Гудйер».

За будівлею стояли дрібні хатинки із завішеними москітною сіткою ґанками. Та все одно, коли брат привіз сюди Іджі, їй було весело.

У вихідні тут завжди збиралася велика зграя людей, які грали сільську музику, танцювали й пили цілу ніч. Іджі сиділа поряд із Бадді й Великим Джеком і спостерігала за Євою, яка танцювала до нестями.

Якось Бадді, показуючи на Єву, сказав:

— Поглянь на неї, Іджі. Оце так жінка! Якщо й варто жити для чогось, то це заради отої рудоволосої бестії.

Великий Джек, який обожнював Бадді, зареготав і ляснув його по спині.

— Гадаєш, хлопче, ти вже достатньо чоловік, щоб упоратися з моєю дівчинкою?

— Намагаюся, Великий Джеку, — відповів Бадді. — Я можу померти в цих намаганнях, але то, безперечно, варте спроби.

Єва підходила, забирала Бадді, і вони йшли до її хатини, а Іджі тим часом сиділа, чекала й дивилася, як Великий Джек їсть. Якось за ніч він умолов сім біфштексів по-селянському та чотири миски картопляного пюре.

За деякий час Бадді з Євою поверталися, і він відвозив Іджі додому. Дорогою він завжди казав:

— Я кохаю цю жінку, навіть не сумнівайся в цьому.

Іджі не сумнівалася.

Та все це було дев’ять років тому. А зараз Іджі спіймала машину з якимись рибалками й попросила висадити її біля знака, прибитого до дерева. Учора Рут поїхала до Джорджії, і Іджі було нестерпно залишатися вдома.

Уже майже стемніло, коли вона дісталася білих воріт із двома великими фургонними колесами. Наближаючись, вона почула музику. Уже горіли блакитні ліхтарики, і п’ять чи шість машин було припарковано біля входу.

Їй назустріч, радісно підстрибуючи, вибіг маленький триногий песик. Іджі одразу подумала, що він належить Єві, — вона нікого не проганяла. Навколо завжди розгулювало десь двадцятеро бездомних котів, яких годувала Єва: просто відчиняла двері чорного ходу й викидала їм їжу на задній двір. Бадді часто казав, що будь-яка бездомна тварина в радіусі п’ятдесяти миль ходить харчуватися до неї.

Іджі тривалий час не була на річці, але, схоже, відтоді нічого тут не змінилося. Лише олив’яні вивіски трохи поржавіли та перегоріло кілька ліхтариків, але вона чула, як сміються всередині — зовсім як завжди.

Єва сиділа за столом і цмулила пиво в компанії якихось чоловіків. Вона одразу ж помітила гостю й скрикнула:

— Боже мій! Дивіться, що невід приволік!