Unknown

Р и п ц ь о. Розумію ваше незавидне положення і, по­лагодивши пана Дзуня, буду спішитися до вас... това­ришко Мілено!.. (Виходить.)

Помикевичева. Симпатична молода людина... Неправда, пане Пипцю?..

Пипцьо. І не така вже молода! Навіть за мене на сім місяців старша. О!

Помикевичева. А все-таки симпатична...

Пауза. Пшіцьо витягає з кишені цукерки і кладе па стіл біля

кокоса. Пауза.

П и п ц ь о. Кокоси — зовсім подешевіли. І... і я не зпаю взагалі, що в них може бути вибагливого...

Помикевичева. Навіть якщо це зі щирого серця, пане Пипцю?..

Пипцьо. Ні, товаришко Мілено. Не може бути в отакого невитриманого типа та й щире серце! Ніяк та- г

кому вірити не можна, дорога

товаришко і приятелько! Ніяк йому почуття свого на поталу кидати! О!

Помикевичева. Чи ви дійсно вважаєте його не­гідним...

П и п ц ь о. Вам, дорога товаришко і приятелько, його дрібноміщанське ніжне личко сподобалося? Ви гадаєте, не було б у мене такого личка, коли б я нікчемною його роботою трохи позаймався? Ви встаньте зранку й підіть на рогачку, там і побачите, як в одній невеличкій хатці запивається не молоком, а трудящою кров’ю! О! Помикевичева. Рнпцьо!?

П и п ц ь о. Авжеж, що не я, а топ же самий Рипцьо. Стоїть отак собі при дорозі, а жінки молоко в місто не­суть. О! Він до жінки, молочниці такої. «Зайди, молоди­це, в мою хатку невеличку! Ось у тебе молока тільки бань­ка, а вийдеш — до міста ледве донесеш, і сам чорт не розбере, що воно такеє, ще й для мене дрібка

остане на сніданок. Заходи, молодице, чудеса мої побачити, зайди в певеличку мою хатку!» О! А з одною молодицею він там такі чудеса творив, що мусив на другу рогачку бі­гом перекинутись. О! Мало йому молока та людської кривди було! О!..

Помикевичева. Невже ж це правда? А я думала, що це тільки ви, як казав мені Рипцьо...

П и и ц ь о. ІДо таке він казав вам, товаришко Мілепо?.. Помикевичева. Нічого! Краще замовчати й не ламати такої непохитної приязні.

П и п ц ь о. Та на біса він мені здався, дорога това­ришко і приятелько! Думає, книжок буржуазних трохи начитався, так і не обійдуся без нього. А ось обійдуся! Тільки підождіть, а обійдуся! О!

Помикевичева. Так? А він, пане Пипцю, мене впевнював, що ви і вчора не дали би собі без нього ради.

Пипцьо. Га-га-га! Чудесно... А портьєра цілий час, як од вітру ходила, так дрижав перед гнівом попівським. Чудесно! Чудесно!

Помикевичева. Отця Румеги так боявся? Пипцьо. Подумайте! Такого декадента! Коли до­водилось у відповідному моменті магнезію світити, на­че щенятко скавулів, трохи не зіпсував цілої справи. О! А ще — романтик!..

Помикевичева. Ну, а все ж таки справа вда­лася?..