Unknown

«...Хитра політика колишньої Речі Посполитої і згідний з нею напрям місцевого латинського духівни­цтва, що не терпіли духу руської народності і старовин­них обрядів православного Сходу, скерували всі сили свої до винищення по змозі навіть самих слідів первіс­ного походження нашого народу і нашої церкви. Від цього сугубого зусилля предки наші після прийняття унії зазнали найгіршої долі. Дворяни, обмежені в своїх правах, переходили в римське ісповідання, а міщани й селяни, що не зраджували звичаїв предків, які ще збереглися в упії, були тяжко пригноблювані... Нині, з ласки всещедрого бога, ми знову наблизилися до пра­вославної східної церкви, і треба вже не так відновити, як висловити нашу з нею єдність. Тим-то ми вирішили твердо й незмінно визнати знову єдність нашої церкви з православною східною церквою і тому перебувати від­нині вкупі з довіреною нам паствою в єдинодумстві з святішими східними православними патріархами і в по­слухові святішому синоду».

Під цією заявою підписалися уніатські єпископи і 1326 уніатських священиків.

Слідами своїх священиків пішли й вірні. 14 травня того ж року в м. Вітебську відбулася величезна ма­ніфестація мирян, які нарешті дістали можливість ро­зірвати з ненависною й осоружною їм унією, цим сим­волом гніту й рабства.

Найдовше трималася унія на Холмщині, де натиск шляхти та єзуїтів був дуже сильний і тривав ще дов­гий час після приєднання холмської землі до Росії. Але й там світло правди поступово розсіяло уніатську піть­му. В 1875 році холмські уніати теж об’єдналися з пра­вославною церквою.

В кігтях унії залишилася ще, на превелике лихо її народу, тільки Галичина,

Як відомо, в 1772 році Галичина, а з нею Львів були зайняті військами австрійської імператриці Марії- Терезії і з того часу аж до 1918 року, тобто до розвалу Австро-Угорської імперії, земля Данилова перебувала під австрійським пануванням.

Могло б здатися, що, здихавшись шляхти, українці Галичини дістали можливість покінчити з унісло та по­вернутися до своєї православної віри. Та ні.