Unknown

Перед очима Шептицького гестапівці та їх жовто-бла­китні помічники вбивали сотні тисяч невинних людей, серед них і безпомічних немовлят. Аристократичні нерви графа не витримували млосного смороду з безлічі спалю-

ваних людських тіл, що вдирався з вітром у найглухіші завулки Львова.

Водночас митрополит дізнався про нечувані звірства, чинені його вихованцями з ОУН і УПА, цими галицьки­ми «левами Альказара», які, проте, більш нагадували шакалів і гієн, ніж імпозантного короля пустині...

І ось Шептицький намагається реабілітувати себе,— якщо вже не перед сучасниками, то принаймні перед історією. Він вирішує рятувати рештки і без того сум­нівного престижу уніатської церкви.

Граф щораз частіше виступає з докорами на адресу бандерівців, він публічно констатує, що «в багатьох гро­мадах живуть люди, душі і руки яких заплямовані не­винно пролитою кров’ю ближніх». Та, на жаль, автор цих слів не міг або не хотів зрозуміти, що ці люди були його учнями і що проповідувана ним стільки років ідея людиноненависництва і «фізичної екстермінації мільйо­нів людських екзистенцій» не могла дати інших резуль­татів.

Ще далі йде Шептицький у посланні, оголошеному наприкінці 1942 року, де цитує такі рядки з Давидових псалмів:

«Рана душі вбивці смердить та гниє в його живучому та ходячому ще по світу трупі. Він вибрав прокляття, і прокляття впало на нього... Дні його будуть короткі, хтось інший забере його маєток, діти його стануть сиро­тами, а жінка його — вдовою».

Але більшість уніатського духівництва, деморалізо­ваного спілкою з німецьким дияволом і бандерівським вельзевулом, не хотіла слухати розсудливого голосу свого митрополита. Хворий, одряхлілий граф констатує свою остаточну поразку: його підлеглі щораз явніше бойкоту­ють скликувані ним собори, вони щораз сміліше саботу­ють розпорядження ще недавно такого популярного «кня­зя» уніатської церкви...

Наближався кінець.

ОСТАННІ КРОКИ

Немічний Шептицький почував себе самотнім. Він не довіряв уже своїм найближчим співробітникам — Йоси- фові Сліпому та управителеві луцької уніатської єпархії

Миколі Чарнецькому, людям, кар’єра яких була виключ­но заслугою графа...

Липень 1944 року. Червона Армія звільняє Львів. До­теперішні покровителі уніатської церкви — розбійники з-під знака диявольської свастики — тікають що є сили в ногах на захід, назустріч своїй загибелі.