Unknown

Довго думав думу покинутий усіма своїми вчорашні­ми звеличниками митрополит. І достроково скликає ар- хієпархіальний собор. На ньому він виступає з промовою, яка була його лебединою піснею. Він називає по імені криваві злочини бандерівської зграї і закликає присутніх до лояльності щодо Радянської влади.

Проте, як і треба було чекати, знаючи деякі методи Ватікану, на цих словах пісня Шептицького обірвалася... Він вмирає таємничою смертю, яка багато в чому нага­дує трагічний кінець Івана Наумовича.

Більшість уніатського духівництва не прийняла до відома прощальних слів свого митрополита. Більше того, наступник Андрія Шептицького Йосиф Сліпий подбав про те, щоб промова покійного не дійшла до вірних, по­клавши її в архів митрополичої канцелярії...

Зате таємнича рука знову почала розповсюджувати по церквах брошуру, позначену ініціалами О. Й. С.

Значна частина уніатського духівництва, вірна прин­ципові своїх батьків Потія і Терлецького — «завжди проти народу», бере активну участь у кривавій каїновій роботі бандерівських шибайголів, допомагаючи їм безпосереднім співробітництвом: постачанням бандам харчів, одягу, гро­шей, ховаючи харцизів від справедливої кари в парафі­яльних будинках і церквах, і навіть в мурах митрополи­чого палацу.

* * *

Уніатська церква народилася 350 років тому в атмо­сфері зради. В цій самій атмосфері вона сьогодні вмирає. Прокляття ганебного минулого йшло за нею через усю її історію, прокляття багатьох поколінь українського на­роду висить над нею як невблаганний вирок.

Радянська держава не втручається в релігійні почуття і переконання своїх громадян. Радянська Конституція гарантує їм цілковиту свободу сумління. Але ж свобода сумліпня — це не є свобода вбивства, грабунку і шкід­

ництва. Ті служителі уніатської церкви, які служать фа­шистським богам і далі ведуть війну проти власного на­роду, це не священики. Це — розбійники, які носять рясу лише тому, що під нею легше сховати ніж.

350 років унії — це 350 років голгофи західної гілки українського народу. Ця голгофа скінчилася з визволен­ням Західної України Червоною Армією, з встановлен­ням на ній Радянської влади. Наша земля перестала бути предметом торгів, інтриг та підступів іноземних загарб­ників, і більше не повторяться тут ні погроми української людності, влаштовані єзуїтами та їх підсобниками — уніа­тами, ні кривавий терор, що його застосував колись до народу уніатський інквізитор Йосафат Кунцевич.