Unknown

Сину мій! Ми вже старі і не знаємо, чи провидіння до­зволить нам діждатися хвилини, коли ти нарешті допов­зеш до нашого престолу. А тому дозволяємо тобі решту дороги пройти навколішках.

Бучко(проходить решту дороги навколішках, ці­лує папську пантофлю і тричі б'є чолом об землю). Свя­тий отче!..

Його святість. Хто ти, сину мій?

Бучко. Я єпископ — емігрант із Львова.

Його святість. Льво...

П а ц ц о н і. Із Лемберга, ваша святість.

Його святість.

Ага, тепер зрозуміло. Значить, капелап дивізії СС «Галичнпа»? (Привітно посміхає­ться.)

Бучко(б'є себе в груди). Не встиг, святий отче, інші випередили... Моя вина, моя найбільша!..

Його святість(шепче молитву про відпущення гріхів, потім запитує). Що ж приносиш, сину мій?

Бучко(в розпачі). Святий отче! Останній уніат­ський священик в Галичині прийняв православну віру!..

Його святість. Сакраменто!

Пауза.

То, може, якісь вірні принаймні лишилися?

Бучко. Лишилися, святий отче, лишилися. В ОУН.

Його святість. Оун? А це що за непристойне слово?

П а ц ц о н і. Варварське, ваша святість. У них всі слова такі.

Його святість. Так воно, мабуть, і є. Але дай­те подумати. (Думає.) Монсеньйоре Лядроні, зараз же після обіду скличте секретарів святих конгрегацій! Про­ведемо нараду. (До Вучка.)

Тебе, сину мій, покличемо, коли треба буде. (Благословляє його.) Іди з миром. На цей раз, в доказ особливої ласки, дозволяємо тобі повзти до самих дверей.

Єпископ Бучко на радощах падає пиць, а потім повзе, зад­куючи в глиб сцени.

Кінець п е р ш ої дії

ДІЯ II

Трапезна. Його святість спдить па почесному місці й спить, ритмічно хропучи. За столом, крім Л я д р о її і та П а ц ц о н і, сидять іще десяток кардиналів. Карди­нал Б і р б о н і складає папери, він тільки-но скінчив гово­рити.

П а ц ц о н і. Монсеньйори, у мене термінова пропо­зиція — щоб розбудити його святість.

Кардинали.

Цитьте! Ша...

П а ц ц о н і. Монсеньйори, я говоритиму остапній, і моє слово, слово секретаря «святої конгрегації по пропа­ганді», не може не торкнутися вуха його святості. Свята справа, в якій ми зібралися тут, вимагає, щоб ми розбуди­ли його святість.

Бурбоні. Але як? Рукою? Це було б блюзнірство! Паццоні. В мене є ідея, монсеньйори! (Бере зі стола дзвінок і щосили дзвонить над вухом його свято- сті, але святий отець хропе ще дужче.)

Маскальцоні. У мене ще краща ідея, монсень­йори. (Підходить до вікна й плескає в долоні.) Гей ви, Швейцарці! Підкотіть гармату під вікно й стрельніть ра­зочок. Його святість не може прокинутись.

Лупає постріл, вікна заволікає димом, але його святість, як спала, так і спить.