Unknown

Його святість(меланхолійно похитує головою). Ви маєте рацію, мій сину. Ми зробили помилку, вважаю­чи, що ми зробили помилку. Ми не робимо помилок. Ми пе робимо помилок: ми робимо просто дурниці. (Пау­за.) Майже дев’ять мільйонів... (Наближається до рахів­ниці й лічить.) Двадцять дев’ять мінус дев’ять... Сакра­менто!

Лядроні(зітхає). Допомогти нам зможе тільки чудо...

Його святість(скорботно).

Який жаль, що пе­ревелися чудеса.

Раптом відчиняються вічні двері і вбігає, падаючи зараз же

ниць, єпископ Бучно.

Лядроні. Ачей не перевелися... Ваша святість, ди­віться!

Його святість. Ця спина мені знайома. Хто ти, мій сину?

Бучко(пискливо). Я єпископ Бучко, святий отче!

Його святість.

Хай тебе це не бентежить. Що приносиш, мій сину?

Бучко. Святий отче! Всі оунівці прийняли вже рим­сько-католицьку віру!

Його святість. Всі... оуні...

Бучко. Всі... До останнього, святий отче!

Його святість(до Лядроні). Значить, італійські втрати компенсовані!

Лядроні. Чудо звершилося, ваша святість.

Його святість. Слава тобі господи! Біжіть, кар­динале, і накажіть від мого імені бити в дзвони, органи хай знову заграють «Те деум ляудамус». Оголосіть ще один подячний молебень. Сам служитиму!

Лядроні виходить.

(До Бучка.) Встань, сипу мій! (Обнімає його.) Саме про­видіння тебе послало. А скільки, сину мій, буде цієї на­верненої оун? Мільйонів, мабуть, сім-вісім?

Бучко. Що?! Та що ви, святий отче...

Його святість. А що, мабуть, більше? Тим кра­ще, сину мій, тим краще...

Б у ч к о. Авжеж, сім-вісім, але не мільйонів, а сотень, святий отче, сотень...

Його святість(люто клацає кістками рахівни­ці). Що?! С-с-сотень?.. Геть! Щоб і духу твого... Порко Діо!

Бучно притьмом вибігає. Загули дзвони.

Сакраменто, сапрісті! (Кидає рахівницю на землю, від­бігає до вікна і кричить.) Навіщо дзвоните? Кому? Чого доброго, подумають римляни, що ми вмерли!.. А дзуськи їм, пер бакко, дзуськи! (Однією рукою показує фігу, дру­гою затуляє вуха — якщо це взагалі можливе.)

Кінець

ЬІА СЛУЖБІ В САТАНИ

Поки сеньйор Еудженіо Пачеллі * став монсеньйором, а згодом і папою римським, він пройшов солідну школу. Як паросток старого банкірського роду, він навчився ці­пити Шекспірову максиму з «Віпдзорських кумоньок»: «Де гроші попереду йдуть, всі шляхи відкриті там нав­стіж». Як теолог, він увібрав у себе всі єзуїтські істини, на зразок висловленої папою Пієм XI *: «Я б склав договір з самим дияволом, якби це послужило інтересам католицької церкви».