Unknown

Нунцій дізнається, що його протеже пише в тюрмі Євангеліє німецького фашизму, та що цю роботу гальмує недостатня освіченість автора. Невідкладно потрібна інтелектуальна допомога. Подає її охоче фюрерові священик Штемпфлер. Дивовижна жадоба крові новояв- леного фашистського месії не бентежить служителя като­лицької церкви, вихованого на кривавих традиціях інкві­зиції, і оце в мурах комфортабельної тюремної камери починається гармонійна співпраця між нацистським дия­волом і католицьким вельзевулом; співпраця, в якій єзуїт­ський підступ змагався за пальму першості з тевтонською кровожерливістю. Так народилося кілька сот сторінок «Майн кампф».

Ближче, ділове знайомство з Адольфом Гітлером по­чинається у Пачеллі з дня його призначення нунцієм у Берліні. Офіційний біограф майбутнього Пія XII, Ван-Хок, напише про ті роки: «Кардинал Пачеллі був відомий своїми сильними симпатіями до Німеччини». Ці симпатії були, звичайно, однобокі: їх об’єктом була Німеччина Гу- генберга *, Тіссена *, Гітлера й Геріпга, проте, коли про­б’є вирішальна година, вони відіграють вирішальну роль.

В 1929 році Пачеллі дістає високе призначення; як державний секретар при ГТії XI, він буде чимось на зра­зок папського міністра закордонних справ. Зрозуміло, чому саме Пачеллі, а не хтось інший став правою рукою папи. Тут на користь Пачеллі промовила його дружба з Гінденбургом, Брюпінгом * і з тими, що мали згодом прийти на їх місце.

Це був рік так званого Латеранського договору, рік завершення фашистсько-ватіканського флірту. Режим Муссоліні дістав від «апостольського престолу» офіційно схвалення та індульгенцію на всі давні й майбутні гріхи, а «апостольський престол» одержав владу над своєю те­риторією, примусове викладання релігії в школах Італії та... мільярд 750 мільйонів лір для захитаного кризою «Банко ді Рома». Не дивно, що після такого королів­ського подарунка з уст зворушеного пани вихопилися слова, за які Муссоліні буде йому вдячний до самої смер­ті: «Дуче — це дар провидіння, людина, вільна від забо­бонів, притаманних політичним діячам ліберальної шко­ли...»