Unknown

Еудженіо Пачеллі не помилявся. Не встиг іще Пій XI ввійти як слід у роль папи, як Муссоліні з своєю чорното ордою увійшов до Рима. «Банко ді Рома» був врятований. І не тільки банк. Разом з фінансовою олі­гархією зітхнули з полегшенням всі ті, що мали причини боятися й ненавидіти соціальний переворот. На другий день після призначення Муссоліні прем’єр-міністром Іта­лії, світ облетіли слова Пія XI: «Вперше за багато міся­ців я заснув спокійно».

Одного дня людство стає перед загадкою: папа роз­пустив свою масову організацію, ультракатолицьку «На­родну партію». Дехто говорить про капітуляцію Ватікану, дехто навіть проливає сльози над недолею «Христового намісника». Але монсеньйор Пачеллі не втрачає душев­ної рівноваги, бо ще більше він захоплений політичною спритністю нового папи, якому ця партія тільки стояла на заваді. Віднині його святість матиме змогу домовляти­ся з диктатором понад голови примхливих і злегка зара­жених лібералізмом «пополярі» *...

Наука но йде в ліс, Еудженіо Пачеллі почипає й собі діяти. Столітня любов Ватікану до Німеччини знаходить в особі мюнхенського нунція свого фанатичного виразни­ка. Правда, такої Німеччини, якої б хотілося монсеньйо­рові, озброєної до зубів, придавленої фашизмом, як Італія Муссоліні, Німеччини, що забезпечила б католицькій церк­ві панівне становище в християнському світі, поки що немає. Але вона повинна бути, і нунцій прикладе всіх зусиль, щоб допомогти їй воскреснути.

Пачеллі стає свідком мюнхенського путчу. Його ге­рої — знайомі нунція, всі симпатії папського посланника на їх боці. Однак зухвала спроба Людендорфа виявляє­ться передчасною, німецькі послідовники чорносорочни- ків зазнають поразки, їх майбутній фюрер мандрує на кілька місяців за грати. Нунцій збирає про нього інфор­мації й приходить до висновку, що в Адольфа Гітлера є всі дані бути німецьким варіантом Муссоліні. З цієї хви­лини Гітлер стає улюбленцем монсеньйора Пачеллі, його надією й любов’ю.