Unknown

Та в основному весь тягар політичної роботи митропо­лита падає на спину прелатів та реформованих василіан. Особливо розперізуються останні. їх скрізь повно, вони проповідують трохи не на кожному розі. З церковних ам­вонів, з вівтарів і шкільних кафедр, з наспіх збитих місіо­нерських трибун вони жбурляють у душі пастви слова- насіпня, отруєні ідеєю несамовитої ненависті до право­славних, до росіян. Монастирська друкарня в Крехові випускає десятки тисяч строкатих брошур, журнальчиків, газет, календарів, причому комерційна калькуляція не грає тут великої ролі,— для богоугодної справи шкатулка митрополита відмикається кожної хвилини...

Апостоли зоологічного націоналізму поспішають. Бал- канські конвульсії віщують катаклізм, мобілізація умів відбувається пожвавленими темпами — офіцери генераль­них штабів Німеччини і Австрії вдень і вночі сліпають над картами західних провінцій Російської імперії. Душа митрополита сповнена тривожних надій, його очі блукають по зеленій плямі Євразії. Думки графа переплигують вузенький Збруч, ковзають по Уральському хребту, роз­правляють крила над безмежною широчінню Сибіру, від­почивають на березі Охотського моря. На хвилину його увагу приковує Київ, але тільки на одну хвилину. Київ глибоко чужий йому, так само як і Москва, як і То­больськ. Він думає про нього, як про етап, неминучий етап на шляху до його, Шептицького, величі. Жителів цих йросторів він знає переважно з розповідей і літератури. Він додержується думки, що при вмілій тактиці ці бага­томільйонні маси віруючих стануть у його руках чудовим знаряддям, насамперед знаряддям розчленування Росії, без якого Шептицький не уявляє собі перемоги унії на Сході й здійснення своїх сокровенних мрій про східне пап­ство.

Ця людина не любить залишатися в межах мрій. Поки слово стане плоттю, митрополит зробить чимало такого, що хоч і не годиться робити главі церкви, зате наближає жаданий день проголошення «східного патріархату». Пе­реодягнений комівояжером, з виданим австрійськими властями підробленим паспортом у кишені митрополит неодноразово виїжджає до Росії й там тихцем закладає фундамент свого майбутнього царства. В Москві він при­значає своїм уповноваженим єзуїта Вєрцінського, якого чотири роки по тому царська контррозвідка викриє як німецького шпигуна. В Петербурзі Шептицький є жада­ним гостем католичествуючих князів Оболенських і з їх допомогою будує під містом першу уніатську каплицю. Опіку над нею й над нечисленною, зате прекрасно забез­печеною паствою доручає певному Лейбнеру.