Unknown

Під час однієї з таких екскурсій митрополит попадає­ться. В Вітебську його впізнають і затримують. Царський двір не міг не знати про тісні, майже дружні зв’язки графа з австрійським наслідником престолу Францом Фер- дінандом та герцогом Максом Саксонським, зв’язки, зумов­лені, головним чином, тотожними намірами й спільними цілями. Ця обставина виручила Шептицького: справу не розголошують, агенти охранки люб’язно проводжають гра­фа до кордону.

БОГИ ЖАДАЮТЬ КРОВІ

Наспів, нарешті, довгожданий день, освячений кров’ю Фердінанда Габсбурга *. Палац митрополита нагадує те­пер військову штаб-квартиру. З Відня й Ватікану* над­ходять накази, з підвідомчої території — рапорти. Ці рапорти не завжди бувають приємними, деякі з них став­лять митрополита в досить незручне становище. Цісарсь­ко-королівські власті влаштовують масові облави на русо­філів. Через брак вільних місць у тюрмах в розпоряджен­ня тюремників віддаються школи. Осатаніла юрба б’є камінням конвойованих, у Перемишлі п’яні солдафони по-звірячому вбивають на вулиці коло 50 заарештованих, жертвами різанини падають навіть дівчата-підлітки. Вій­ськові трибунали працюють без відпочинку; як правило, вироки гласять: розстріл, шибениця.

Серед заарештованих, катованих і страчених багато,

до незмоги багато, греко-католицьких, уніатських свя­щеників. Митрополит не схвалює цього привселюдно, але й не засуджує. Він просто вмиває руки.

Та й нема коли займатися йому цими «дрібницями». Граф приймає делегації, делегації, делегації, без винятку ультралояльні, віддані до нігтів Габсбургам та їх держа­ві. З’являються перед його лицем одягнуті в нові мундир­чики перші «січові стрільці», з ласки старезного монарха організовані в окрему частину. Князь уніатської церкви чинить над ними знак хреста, прощається з ними сло­вами любові й заохоти. Бажає їм скорої перемоги в ім’я боже, Габсбургів і неньки України.

Та поки що події не сприяли задумам Шептицького: війська Радко-Дмитрієва й

Брусилова * підходять до ро­гаток Львова. Митрополит вирішує лишитись при своїх овечках. Нічого особливого йому не загрожує: дім Рома- нових звик поводитися в таких випадках пристойно.

В перші дні після приходу росіян митрополит мов­чить, чекаючи бурі. Однак, всупереч побоюванням, буря не знялася. Шептицький поквапно використовує необач­ність окупаційних властей. У найближчий святковий день він з амвона закликає вірних молитися за перемогу австро-німецької зброї...