Unknown

Терпець властей увірвався; за ініціативою генерала

Брусилова,

графа Шептицького заарештовують. Таким чином, до німба приєднується тернистий вінок, зрештою, досить вигідного фасону. Курськ, Суздаль, Ярославль — ось етапи мандрівки митрополита в умовах, які нічим не нагадують звичайні умови життя арештантів; етапи, які згодом будуть піднесені простачкам як новий варіант страсного шляху господнього...

Жадоба діяльності не покидає Шептицького й на за­сланні. Він налагоджує зв’язки зі своїм старим знайомим, православним архієпископом Антонієм. В адресованих йому листах граф угадує, перестерігає та — пропонує. Особливо турбує його доля ордену василіан і... помі­щицьких маєтків у Галичині (в переважній частині — польських). В одному з листів до Антонія він настійливо вимагає «збереження в Галичині ордену василіан й під­тримки прерогатив поміщицького прошарку як вірної опори державності й порядку...».

Але справжню активність виявляє Шептицький тіль­ки після Лютневої революції. Почесний в’язень стає по­чесним гостем петербурзьких салонів. Пригнічена подія­ми аристократія гарячково шукає нової релігії, перекона­на в тому, що православна не витримала іспиту. Граф уміє цим покористатись. Цей підданий ворожої держави неодноразово відвідує прем'єр-міністра Тимчасового уря­ду князя Львова, дякує йому за повернену волю й роз­мовляє як рівний з рівним. Ба, що більше,— він вима­гає! Вимагає легалізації уніатської церкви в Росії, лега­лізації офіційної і беззастережної. В особі князя граф здобуває уважного слухача. Князь ладен би йому небо прихилити, та руки князя вже занадто короткі.

Шеитицький розуміє його становище. Відмовившись від формальностей, він самовільно призначає уніатських екзархів Петрограда та Києва, він консультує їх, зна­йомить з впливовими колами, нарешті, з розчуленням благословляє і виїжджає до Києва. Там його, як дорого­го гостя, примає Центральна рада, що вже встигла зли­гатися з німцями.