Unknown

ни графа й папа

римський. Дізнається й — після довгої розмови з ним віч-па-віч — благословляє.

Кістки були кинуті, Шептицький прощається з мун­диром та їде до Рима, де нетерпляче жде його «студіум рутенум» — спеціально створений для уніатських україн­ців теологічний інститут. В аристократичних салонах відбувається щось на зразок короткого замикання; друзі й подруги молодого графа не знають, що й думати. Коли, до того ж, розійшлася чутка про переміну цим польським зубром національності, скоївся світський скандал, який у певних колах триватиме аж до останніх днів Шепти- цького.

НА ЗЕМЛІ ПРАДІДІВ

У 1891 році граф у скромній рясі священнослужителя- монаха повертається на землю своїх прадідів. Світ поки що мовчить, але незабаром він почне про нього говорити.

Шептицький приїжджає до Галичини, обтяжений мі­сією особливої ваги. Впродовж короткого часу він завер­шує розпочату ще кардиналом Сембратовичем * грунтовну^ реформу уніатського монашого ордену василіан, перетво­рюючи цей прогнилий залишок минулого на табір воюючо­го католицизму, збудований за всіма правилами єзуїтської техніки та стратегії.

Вісім років по тому голову «отця Андрія» прикрашує вже єпископська митра, а на другий рік єпископ Андрій під дзенькіт святоюрських дзвонів розташовується на митрополичому престолі. З формальною стороною питання було, таким чином, покінчено; тепер від нового митропо­лита чекали діл, що мали зробити його абсолютним воло­дарем дум і душ підлеглої йому пастви.

Вже перше враження було приголомшливе. Пишнота графської корони, що засяяла на горі св. Юрія, опромі­нювала плебейські голови тодішніх представників україн­ської Вандеї, збуджуючи в них надію, бадьорість і, най­головніше, віру у власне значення й призначення. Гордо­вита постава і водночас підкоряюча ввічливість світської людини, зворушлива простота в зносинах, істинно мо- наша лагідність, утримана в рамках достойності влади­ки, і при всьому тому непоганий український акцент — ці речі не могли не зваблювати галицько-українських націо­налістів, що страждали почуттям неповноцінності.

Звістка про повернення магната до національності предків запалювала уяву простачків, німб самопожертви сяє над головою митрополита. Цей німб засяє ще яскра­віше, коли орган польських шовіністів «Слово польске» вибухне лихослів’ям, возводячи графа мало не в рене­гати...