Unknown

Підстав для побоювання не було. Вже «Католицька акція» давала деяку змогу витрачати нагромаджену в сол­дафонах енергію. Чимало зусиль вимагала боротьба з ро­бітничо-селянською опозицією в кооперативному русі й у «Просвіті», боротьба, багата на методи й епізоди ціл­ком світського характеру, не виключаючи кровопролиття. Для координації сил та зусиль уніатського кліру митро­полит засновує свою власну партію — «Український ка­толицький союз» з її органом — тижневиком «Мета». Це аж ніяк не партія в загальноприйнятому значенні цього слова, але щось на зразок «надпартії», що об’єднує чле­нів різних політичних угруповань — від ультралояльного по відношенню до Варшави УНДО до офіційно «нелояль­ної» ОУН. За мету своїй партії Шептицький поставив регулювання русла політичного життя української Ван- деї таким чином, щоб жодна другорядна ціль не прикри­вала головної нещадної боротьби з революційним Сходом і того, щоб перше й останнє слово в стратегії цієї бороть­би лишалося незмінно за його преосвященством та без­посередніми його натхненниками.

По суті, в «стратегії» Андрія Шептицького не було нічого нового, крім кровожерливості, в якій цей слу­житель церкви перевершує навіть великого інквізитора

Томаса

де Торквемада. В передовій «Мети» від 17 квітня 1932 року читаємо:

«Український націоналізм мусить бути приготований на всякі засоби боротьби з комунізмом, не виключаючи масового фізичного винищення, хоча б і жертвою міль­йонів людських фізичних існувань».