І все ж таки Шептицький не втрачає бадьорості. Для нього не підлягає найменшому сумнівові, що війна Німеччини проти СРСР є лише питанням часу, і він свято вірить в перемогу Гітлера.
Цей період непохитної віри стає джерелом гідної подиву самовпевненості. Митрополит та його уповноважений в особливо важливих справах ректор Львівської духовної семінарії
Иосиф Сліпий поводяться щораз визивпіше. Вони пишуть складені в тоні дипломатичних нот протести: проти передачі монастирських земель селянам, проти легалізації комсомолу на території Західної України, проти відкриття у Львові Палацу піонерів. Під прозорими ініціалами: «Й. С.» з’являється пильно розповсюджувана нелегальна брошура «Головні правила сучасного душпастирства», щось на зразок короткого курсу саботажу. Остання фраза брошури звучить як бойовий лозунг: «Дай боже, щоб цей винятковий стан не тривав довго...»Митрополит іде ще далі. В пастирському посланні, опублікованому весною 1940 року, він не лише
возводить в мученики спійманих на гарячому священиків-диверсан- тів, але й інструктує ще не спійманих, яким чином вони повинні продовжувати антирадянську діяльність на можливому засланні. Користуючись нагодою, він висловлює глибоку віру в скоре осягнення своїх цілей. На цей раз граф вже не приховує їх грандіозності:«...Багатьом із нас бог дасть ту ласку — проповідувати в церквах В. України, Право- і Лівобережної, аж по Кубань і Кавказ, Москву і Тобольськ».
ПІД ЗНАКОМ СВАСТИКИ
22 червня 1941 року ця віра перетворюється на впевненість. Тиждень по тому глава уніатської церкви тремтячою від радісного хвилювання рукою благословить ірабуючих Львів солдатів Адольфа Гітлера. Він підписує відозву, в якій від усього серця вітає «переможну німецьку армію» і в урочистій обстановці декларує свою підтримку оперетковому «урядові» Отецька Бандери. В посланні до духівництва він рекомендує відслужити повсюдно молебні за перемогу німецької* зброї. Разом з тим граф закликає паству допомагати гестапівцям:
«Треба також звертати увагу на людей, які щиро служили більшовикам...»