Unknown

З цього шляху митрополит не зійде до кінця, незва­жаючи на розчарування, які йому довелося пережити (розігнання німцями уряду Отецька, нездійснені надії на створення гітлерівцями українського протекторату, приєднання Галичини до генерал-губернаторства, забо­рона українським священикам виїзду за Збруч тощо). Коли Гітлер відповість на вірнопідданого листа графа зневажливим мовчанням, той спокійно проковтне образу. Зненависть до комунізму, до Радянського Союзу заглу­шує в Шептицькому інші почуття. Те, що гітлерівці воюють нроти Країни Рад, лишається для нього фактом вирішального значення, в залежність від нього він по­ставить усі свої вчинки, всю свою енергію.

Коли неминучий розгром гітлерівської Німеччини став уже очевидним, митрополит запопадливо підтримує ко­лабораціоністський «Український центральний комітет», а ветеран німецької розвідки й верховод так званого «Комітету допомоги» Володимир Кубійович буде частим і бажаним гостем графа.

В найтяжчі хвилини Кубійович шукає допомоги на святоюрській горі й завжди знаходить її. Коли проводже­на «Комітетом допомоги» мобілізація робочої сили для німецької воєнної промисловості натрапить на розпач­ливий опір народних мас, митрополит всебічно підтримає зусилля «Комітету». Коли такі самі перепони виникнуть перед Кубійовичем при хлібозаготівлях для німецької армії, Шептицький тут же скомпонує відповідну відозву до селян, а під час жнив дозволить священикам правити богослужіння після заходу сонця, щоби вдень дати мож­ливість хліборобам попрацювати на благо й во славу третьої імперії.

Ще більшу запопадливість виявить Шептицький у квітні 1943 року, коли Кубійович, за дорученням самого

фюрера, приступить до створення дивізії СС «Галичи­на». Не маючи змоги через хворобу бути особисто при­сутнім на всіляких оглядах, парадах, вербувальних збо­рищах, митрополит пошле туди гідне представництво: очолить його ректор Сліпий, а три імениті священнослу­жителі надягнуть прикрашені блискавками мундири есе­сівських капеланів.

Однак, незважаючи на всі зусилля й насильства, при­плив добровольців до дивізії СС «Галичина» був не таким масовим, як цього чекав патрон дивізії губернатор Вех- тер. Виявилися необхідними термінові заходи. Уніатський клір пропонує свої послуги. Церковні амвони нагадують тепер вербувальні бюро. Де не помагають умовлювання й обіцянки, там на голови неслухнянців валяться погро­зи, які віщують вічні муки на тому світі й незавидну долю на цій юдолі *.