Unknown

Це діється в період масового винищування гітлерів­цями євреїв, а бандерівцями — польського населення. Певна річ, це злочин, та сумління митрополита спокій­не. Врешті-решт не він же особисто вбиває; та й жертви вбивства не належать до підлеглої йому церкви... В даному випадку немає для нього ніяких аналогій з 1940 роком, отже, нема ніяких підстав для протестів. На все є, мовляв, свій час і місце...

ОСТАННЯ ДІЯ

І ось приходить неминуче: Радянська Армія виганяє гітлерівців зі Львова. Після короткого періоду зрозуміло­го замішання життя на святоюрській горі набрало зви­чайного вигляду. Відсутність очікуваних репресій заспо­коює і підбадьорює.

Корисно впливають на самопочуття святоюрців також звістки з периферії. Укладений весною 1944 року договір Бандсри з гестапівськими чиновниками Вітіскою та Папгіе набирає чинності: озброєні німцями банди т[ак] зв[аної] УПА, починають діяти в тилу радянських військ, кров’ю жінок і дітей обагрюючи свій шлях, тероризуючи населення віддалених сіл, активізуючи й гуртуючи навко­ло себе куркульські, націоналістичні елементи. Святоюр- ська гора стає знову місцем паломництва ентузіастів Бан- дери й Мельника, а митрополича курія — їх єдиним ле­гальним центром. Граф знову приймає чолобитників, він, як і раніше, благословляє, втішає, підбадьорює, заохочує й допомагає. Розуміється, не всім. Коли прийдуть до ньо­го члени Державної комісії по розслідуванню німецьких звірств з пропозицією підписати протокол, митрополит категорично відмовиться це зробити, посилаючись на свою некомпетентність у цих справах... і... «на відсутність віро­гідних відомостей».

Вкрай натягнута струна може кожної хвилини лусну­ти, тим паче що частішають випадки явної співпраці уніатських священнослужителів з бандерівськими вбив­цями. ІІІептицький відчуває напруженість ситуації. На нашвидку скликаному архідієцезіальному соборі він за­читує промову, в якій засуджує бандерівські звірства. Водночас складає витримане в цьому ж дусі пастирське послання, причому копію його негайно скеровує властям. Ректор Сліпий з таким самим поспіхом ховає оригінал послання в довгий ящик, відрізуючи, таким чином, словам митрополита шлях до пастви...

Зрештою, це був останній акт глави уніатської церк­ви. За кілька місяців перед зустріччю союзних армій на Ельбі граф Андрій Шептицький кінчить свою земну мандрівку.