Unknown

Після урочистих похоронів ключі від греко-католи- цької церкви, згідно з останньою волею померлого, при­ймає Йосиф Сліпий (єпископи виїхали з гітлерівцями). Він робить розпачливі зусилля, щоби впоратися із зав­данням, у всьому — до найменших дрібниць — наслідую­чи свого попередника. Зовнішні ознаки пошани, яких йому не шкодують прохачі з націоналістичного підпілля, породжують у ньому ілюзії: йому здається, що заодно з владою він одержав у спадщину й авторитет покійного графа. Сп’янілий від власного честолюбства, Сліпий бре­

де щораз дальше, погрузає щораз глибше: святоюрський енклав * стає знову місцем темних контактів і контрак­тів, а його закамарки — ідеальним сховищем для «до­говірних сторін». Про осудливі проповіді на адресу бан­дерівських убивць Сліпий уже й не думає...

Настає неминучий фінал: Сліпий притягається до від­повідальності, а святоюрські будівлі зазнають грунтовної дезинфекції, завершеної введенням домової книги.

Через деякий час у Львові виникає організований не- розкладеною частиною уніатського духівництва «Іні­ціативний комітет», очолюваний доктором теології Ко- стельником, який три роки по тому загине від куль аген­та Ватікану. Метою комітету є визволення від брестських пут і надання українському народові Галичини можли­вості повернутися до релігії предків.

Скликаний на початку 1946 року собор уніатського духівництва однозгідно приймає ухвалу про цілковитий розрив з Римом і до цього ж закликає вірних. Уніатська церква вмирає, вмирає через рік після смерті свого най- ретельнішого заступника.

Це була смерть виключно безболісна; не було поміче­но жодного випадку «мучеництва» або хоч би навіть про­тесту. Виявилося, що пацієнт вмер задовго до того, як було констатовано його смерть.

Так безславно загинула народжена зрадою церква.

Львів, вересень 1948

 

 

ВАТІКАНСЬКІ ІДОЛИ ПРАГНУТЬ КРОВІ

Граф Куденгов-Калергі, який ось уже тридцять років так само старанно, як безуспішно відстоює створення якоїсь «пан-Європи» *, в одній із своїх книжок писав:

«Католицизм є фашистською формою християнства».

Граф Куденгов-Калергі католик, він не хотів образи­ти папу римського, не говорячи вже про те, що в устах автора хрестового походу за «пан-Єврону» слово «фа­шизм» звучить більш ніж м’яко. Це просто визнання факту у вузькому колі читачів і шановників пан’євро- пействуючого графа, визнання тим цінніше, що воно зроб­лене людиною, яка перебуває в духовному спорідненні і з Ватіканом, і з фашизмом.