Unknown

Так, минув час, коли католицькі посланники небес переконували папству у своїй «непричетності» до полі­тичної суєти світу цього. Лицемірство періоду лібералізму більше не влаштовує папу римського. Колишні засоби впливу на маси віруючих застаріли, перед лицем фактів вони втратили всяку ефективність. Знавісніла диктатура фінансового капіталу, яка змінила лібералізм, повин­на була знайти відображення і в своїй духовній надбу­дові.

І ось старечий голос відставного інквізитора уступив місце густому, гучному баритонові кандидата в дикта­тори. Емблема християнства — хрест — у безцеремонних руках його сучасних носіїв набув потворної форми сва­стики, а символ покірливості і смирення — містичний баранчик — раптом став перед нами у вигляді кровожер­ливого і аж ніяк не містичного вовка.

У цих змінах немає нічого надзвичайного. Пальма першості в здійсненні фашистської форми правління по­винна по праву належати Ватікану. Ще задовго до ви­никнення «чорних сорочок» * принцип нічим не обмеже­ної\ деспотичної диктатури узурпаторської кліки здій­снили чорні сутани. Досить згадати ватіканський собор 1870 року і протаскану єзуїтами догму про непогрішність «найсвятішого отця», яка закріпляла за ним неподільну владу над католицькою церквою. За ним і за єзуїтською клікою, яка обирає його, цим збіговиськом найзапекліших ретроградів і найнесусвітенніших мракобісів, апостолів дикої, лютої ненависті до всього, що є в світі прогресив­ного, вільнодумного.

їх апетити, їх прагнення до влади ні з чим не зрів­нянні. Вони хотіли б, щоб увесь світ, буквально увесь світ, впав до ніг їх «найсвятішого» ставленика і, відрік­шись від свого майбутнього, помишляв лише про май­бутнє Петрового престола та його ненажерливої єзуїтської двірні. Авторитарна система правління католицькою церк­вою, на думку Ватікану, є обов’язковою передумовою для її світової монополії. І єзуїти створюють перший на на­шій планеті авторитарний фашистський режим...

Чорносорочечникам було у кого повчитися. Поки Мус- соліні став диктатором, він пройшов довгий курс під керівництвом монсеньйора Ратті. Коли він в купе швид­кого поїзда робив свій «похід на Рим», першою рукою, яка піднялася для його благословення, була рука рим­ського папи.