Життя за життям

Спершу думала була записати ім’я у містера Макколла на лобі, проте це виглядало принизливо (ще принизливіше, ніж смерть?), тож натомість задерла йому рукав, поплювала на хустинку і стерла з руки трохи грязюки, як маленькому. А тоді записала в нього на руці ім’я й адресу помадою. Криваво-червоною, як і належить за таких обставин.

— Що ж, бувайте. Мабуть, більше не побачимося.

*

Обійшовши підступну вирву, до якої ледь не звалилася вночі, Урсула натрапила на міс Вулф — та сиділа за порятованим із руїн столом, як у бюро, й пояснювала людям, що робити далі: куди звернутися по харчі і прихисток, де добути одяг і талони на продукти, і так далі. Міс Вулф трималася бадьоро, хоча лише Богу відомо, коли вона востаннє спала. Залізна жінка, це без сумнівів. Урсула дуже тепло ставилася до міс Вулф і поважала її чи не більше, ніж будь-кого зі своїх знайомих, крім, може, Г’ю.

Черга набігла з великого укриття — хтось допіру зараз зважився визирнути, глипаючи на світло денне, як нічне звіря, і виявив, що дому в нього вже нема. Укриття не там, де треба, не на тій вулиці, — подумала Урсула. Вона не одразу зорієнтувалася і зрозуміла, що всю ніч подумки неправильно називала вулицю.

— Вони жінку витягли, — сповістила вона міс Вулф.

— Живу?

— Більш-менш.

*

Коли вона нарешті дісталася до Філлімор-ґарденз, Міллі вже встала і вдяглася.

— Як минув день? Ще трохи чаю лишилося, — сказала вона, наповнила чашку й передала Урсулі.

— Та як завжди, — сказала Урсула. Чай був ледве теплий. Вона стенула плечима. — Доволі-таки жахливо. О, вже так пізно? Мені час на роботу.

*

Наступного дня Урсула з подивом виявила в себе на столі записи міс Вулф, зроблені акуратним медсестринським почерком. До неї потрапляли папки з цілого міста, ніколи не знати, чому їх занесло саме сюди. «05:00 Попередній звіт про інцидент. Донесення про обстановку. Жертви: 55 у лікарні, 30 загиблих, 3 зниклих. Сім будинків повністю знищено, приблизно 120 без даху над головою. 2 загони Національної пожежної служби, 2 карети швидкої допомоги, 2 важких рятувальних загони, 2 легких рятувальних загони, один пес ще працює. Роботи тривають».

Пса Урсула не зауважила. Це був лише один із багатьох лондонських інцидентів тієї ночі — вона підхопила цілий стос і сказала:

— Міс Фоусетт, чи не могли б ви їх внести до реєстру?

Вона ледве дочекалася возика з чаєм і булочками.

*

Вони пообідали на терасі просто неба: картопляно-яєчний салат, редька, салат, помідори, навіть огірок.

— Мати все виростила своїми руками, — сказала Памела. Нічого смачнішого Урсула вже давно не їла. — А на десерт буде яблучна шарлотка.

За столом вони були самі. Сильвія пішла з’ясовувати, хто подзвонив у двері, а Г’ю рушив подивитися, чи справді в полі по той бік села впала бомба й не вибухнула, і ще не повернувся.

Хлопці також обідали al fresco — ласували печенею з буйволів і сакоташем (а в реальності бутербродами із солонини і крутими яйцями), витягнувшись на газоні. Вони поставили старий запліснявілий вігвам, який відкопали у сараї, і тепер гралися в ковбоїв та індіанців, чекаючи на польову кухню (чи Бріджит із тацею).

Памелині сини були ковбоями, а евакуйовані радо погодилися грати за апачів.

— Думаю, це їм пасує, — сказала Памела.

Вона зробила їм картонні головні убори, до яких прикріпила куряче пір’я. Ковбої вдовольнилися тим, що пов’язали на шию старі носовички Г’ю. Двоє лабрадорів розбушувалися від цих забав, а Джеральд, якому було тільки десять місяців, спав на ковдрі біля Памелиної Гайді — один не свідомий забави, а друга надто врівноважена для таких витівок.

— Він у них грає скво, — сказала Памела. — Бодай не галасують. Справжнє диво. Шестеро хлопців під одним дахом. Дякувати Богові, що почалася школа. Хлопці ніколи не вщухають, їх весь час треба чимось займати. А ти проїздом?

— На жаль, так.

Вона пожертвувала безцінною вільною суботою, щоб побачитися з Пеммі і хлопцями. Памела була виснажена, а Сильвію війна підживила. Хто б міг подумати, що вона стане такою затятою прибічницею жіночої добровільної служби?

— Я здивована. Вона ж узагалі-то не любить інших жінок, — сказала Памела.

Сильвія розвела курей і підвищила виробництво яєць на військові потреби.

— Бідашки день і ніч несуться, — сказала Памела. — Можна подумати, що мати завідує заводом із виробництва амуніції.

Урсула не розуміла, як можна змусити курей працювати в кілька змін.

— Вона їх переконала, — розсміялася Памела. — Курячий генерал.

Урсула не стала розповідати, як вони прибули на виклик до розбомбленого будинку, де мешканці тримали курей у садку — кури майже всі вижили, тільки пір’я з них поздувало.

— Уже общипані, — безсердечно розсміявся містер Буллок.

Урсула бачила людей, із яких здерло одяг, і дерева, які стояли серед літа без листя, але про це теж не стала розповідати. Не стала розказувати, як пробиралася через стічні води з тріснутих труб, і про потопельників. Не стала згадувати навіть паскудне відчуття, коли кладеш руку людині на груди, а пальці зіслизають всередину грудної клітини. (На щастя, він уже був мертвий, і на тім спасибі).