Життя за життям

Вони принесли не лише підобідок собі (сендвічі з копченим оселедцем, сендвічі з лимонною помадкою, імбирний лимонад і тминові пундики): місіс Ґловер передала Джорджеві недоїдений учорашній пиріг зі свининою і свої знамениті закрутки. Пундики зачерствіли, бо Бріджит не поклала їх до бляшанки для здоби, а лишила на ніч у теплій кухні.

— Я анітрохи не здивуюся, якщо в них уже мураші повідкладали яйця, — бурчала місіс Ґловер.

Коли настала обідня пора, Урсула повибирала з пундиків усі зернята, яких був легіон, бо боялася, що то мурашині яйця.

Трударі на полі теж спинилися на обід — їли хліб, сир і пиво. Бріджит червоніла й хихотіла, коли передавала Джорджеві пиріг. Памела шепнула Урсулі, що Моріс сказав, що Бріджит втюрилася у Джорджа. Утім обидві вони розуміли, що Моріс — ненадійне джерело відомостей про справи сердечні. Пообідали на стерні — Джордж привільно простягнувся на землі і їв пиріг великими куснями, Бріджит захоплено дивилася на нього, як на грецького бога, а Сильвія бавила немовля.

*

Сильвія відійшла пошукати закритий закуток, щоб погодувати Тедді. Дівчатам, які виросли в ошатних будиночках у Мейфері, зазвичай не випадає нипати за живоплотами, щоб погодувати немовля. Вони ж не іберійські селянки. Вона чуло згадала будиночок на березі моря у Корнволлі. Коли Сильвія нарешті знайшла належний прихисток, Тедді вже верещав як недорізаний і потрясав кулачками на несправедливий світ. Щойно малий припав до грудей, вона підняла погляд і побачила, що з гайка по той бік поля вийшов Джордж Ґловер. Зауваживши її, він завмер, як сполоханий олень, а тоді скинув капелюха і сказав:

— Така спека стоїть, мадам…

— І справді, — сухо кинула Сильвія і провела Джорджа поглядом, коли він попрямував до воріт у живоплоті і перескочив через них, як баский кінь через перешкоду.

*

Вони з безпечної відстані спостерігали, як велетенський комбайн шумно пожирає збіжжя.

— Гіпнотизує, — протягнула Бріджит. Вона щойно вивчила це слово.

Сильвія витягнула гарненький золотий годинник на ланцюжку, до якого вічно тягнула ручки Памела, і сказала:

— Господи, ви тільки погляньте, котра година, — але ніхто не став дивитися. — Рушаймо додому.

Коли вони вже зібралися йти, Джордж Ґловер щось гукнув і помчав до них через стерню. У його кашкеті щось ворушилося. Двоє кроленят. Памела аж захлинулася від слізливого захвату.

— Нате вам кроликів, — сказав Джордж Ґловер. — Сиділи серед поля, мамки їхньої не видно. Беріть-беріть, якраз по одному на брата.

Памела несла їх додому у фартушку, гордовито виставивши його перед собою, як Бріджит — тацю з чаєм.

*

— Ви тільки на них погляньте, — гукнув Г’ю, коли втомлені мандрівники зайшли до саду. — Золоті, сонцем розціловані. Як справжні селянки.

— Боюся, ми червоні, а не золоті, — понуро сказала Сильвія.

У саду саме трудився садівник. Звали його Старигань Том. («Як машина, — казала Сильвія. — Цікаво, а раніше він звався Юним Томом?») Він шість днів на тиждень працював у їхній садибі і в сусідів. Їхні сусіди, родина Коулів, зверталася до нього «містер Ріджлі», але він нічим не виказував, як йому подобається більше. Коули жили в дуже подібному будинку, а містер Коул, як і Г’ю, був банкіром. «Вони євреї», — казала Сильвія таким само тоном, яким казала б «католики»: екзотика її інтригувала, але й непокоїла.

— Здається, вони не практикують, — сказав Г’ю.

Що це вони мають практикувати? — здивувалася Урсула. Памела ось щовечора практикувалася на піаніно й видавала геть немилозвучне брязкання.

Містер Коул народився з іншим прізвищем, об яке англійський язик можна зламати — це їм розповів Саймон, його найстарший син. Середульший, Деніел, приятелював із Морісом: дорослі не дружили, а ось діти товаришували.

Саймон, «зубрило» (як сказав Моріс), щопонеділка помагав Морісові з математикою. Сильвія, спантеличена його єврейським походженням, не знала, як винагородити хлопця за це невдячне заняття.

— А що, як я йому щось дам, а він образиться? — розмірковувала вона. — Дам йому гроші, а він подумає, що це я вважаю євреїв скнарами? А що, як дам йому солодощі, а вони заборонені їхньою вірою?

— Вони не практикують, — повторив Г’ю. — Вони не пильнують приписів.

— А Бенджамін дуже пильний, — втрутилася Памела. — Учора знайшов гніздо дрозда.

Вона люто зиркнула на Моріса. Коли той побачив, що вони милуються блакитними яйцями в брунатному ластовинні, то похапав їх і розбив об камінь. Такі вже в нього були розваги. Памела пожбурила йому в голову маленький (ну, відносно) камінчик.

— Отак, а ти б якої заспівав, якби це твою шкаралупку розбили?

Тепер у нього на скроні красувалася довга подряпина і синець.

«Спіткнувся», — різко відказав він, коли Сильвія спитала, де це він так поранився.

За натурою Моріс був такий, що поскаржився б матері на Памелу, але тоді вийшов би на яв і його гріх — і Сильвія нещадно його покарала б. Вона якось застала сина, коли він лупив яйця, і надерла вуха. Сильвія вважала, що природу треба «шанувати», а не нищити — але Морісові, на жаль, пошана була невластива.