Життя за життям

Гамір і гомін парку заколисував. Суть життя ж не в тому, щоб кимось стати. Суть — просто в тому, щоб бути. Доктор Келлет з нею погодився би. Вона сонно подумала: усе навколо примарне і водночас вічне. Десь загавкав пес. Десь заплакала дитина. Це її дитина, вона відчувала солодку вагу на руках. Вона поринула у сни. Ось вона на лузі — льон, сокирки, жовтець, маки, гвоздики й королиці — і серед них підсніжники, хоча наче не пора. Вибрики світу снів, подумала вона, а тоді Сильвіїн годинничок пробив північ. Хтось співав — тонкий дитячий голосок тягнув у тон: «У мене є горіх, не родить він нічого, крім грушок золотих, мушкату срібляного». «Muskatnuss», — подумала вона, ось як німецькою мускат. Вона сто років не могла згадати це слово, аж раптом воно зринуло саме.

Аж ось вона в саду. Стиха подзенькували чашки об блюдця, рипіла і бряжчала газонокосарка, пряно і солодко пахли квіти. Чоловік підхопив її і підкинув у повітря, газоном розсипалися кубики цукру. Був і інший світ, але вона була в цьому. Вона дозволила собі хихотнути, хоча, загалом, вважала, що люди, які сміються своїм думкам привселюдно, трохи несповна розуму.

Попри літню спеку, сипнув сніг — у снах траплялося, зрештою, і не таке. Сніг засипав їй лице, але при такій погоді прохолода була навіть приємна. А тоді вона провалилася, падала і падала в пітьму, глибоку і темну…

А тоді — знову сніг, білий, гостинний, світло пробило тяжкі завіси, як гострий меч, і ось її вже піднімають м’які руки.

— Назву її Урсулою, — сказала Сильвія, — а ти що на це?

— Мені подобається, — сказав Г’ю. Його обличчя з’явилося на видноколі: вусики й бакенбарди, добрі зелені очі. — Привіт, ведмежатко.

Кінець початку

Привіт, ведмежатко.

Це її батько. У неї його очі.

Г’ю, як заведено, крокував коридором на горішньому поверсі, бо до святая святих його не пускали. Він лише в загальних рисах уявляв, що діється за дверима, і був вдячний, що від нього не чекають розуміння механіки дітонародження. Сильвіїні крики свідчили, що це тортури, як не бійня. Жінки дуже сміливі, — подумав Г’ю. Він курив цигарку за цигаркою, щоб здолати немужню гидливість.

Незворушний басок доктора Фелловза трохи заспокоював Г’ю, проте, на жаль, його заглушало істеричне кельтське белькотіння покоївки. А де ж місіс Ґловер? За таких обставин від кухарки могла бути поміч. У його рідному домі в Гемпстеді кухарка незворушно зустрічала всі випробування.

По той бік дверей до спальні зашуміло — сталася чи то велика перемога, чи то велика поразка. Г’ю вирішив, що не зайде, доки його не запросять, — а його ніхто й не запрошував. Нарешті доктор Фелловз відкрив двері до кімнати породіллі й оголосив:

— У вас дівчинка, дужа і гожа, — а тоді додав: — Вона ледь не померла.

Яке щастя, — подумав Г’ю, — що він устиг дістатися до Лисячого закута, перш ніж дороги замело. Сестру в Англію довелося тягнути ледь не на налигачі. У нього на руці горів вогнем слід укусу — цікаво, в кого сестра вдалася такою дикункою? Не в нянечку ж Міллі, яка виховувала їх у Гемпстеді?

Іззі так і не зняла підробної обручки після ганебного тижня в паризькому готелі з коханцем, хоча Г’ю й підозрював, що французів, народ глибоко аморальний, її матримоніальний статус не цікавив. Вона поїхала на континент у куцій спідничині й солом’яному капелюшку (мати детально описала одяг, ніби складала оголошення про розшук злочинця), а повернулася в сукні від Борта (вона часто про це нагадувала, ніби це мусило його вразити). Також стало ясно, що той мерзотник уже давно до неї допався, бо сукня — байдуже, що від Борта — напиналася по швах.

Утікачку він урешті вистежив у отелі «д’Альзас» у Сен-Жермені, endroit,

на думку Г’ю, скандальному — саме там зустрів свою погибель Оскар Вайлд, і це все, що треба знати про те місце.

Відбулася негарна сутичка — не лише з Іззі, а й із тим пройдисвітом. Г’ю довелося виривати сестру із його рук, а потім, не зважаючи на копняки і сльози, тягнути до таксі «рено» на двоє дверей (він заплатив водієві, щоб той зачекав перед готелем).

Г’ю вирішив, що добре було б завести автомобіль. Цікаво, він може собі дозволити автомобіль? А навчитися водити зможе? Це ж, мабуть, нескладно?

Вони повечеряли на човні непоганою французькою ягнятиною з кров’ю, Іззі вимагала шампанського, Г’ю погодився — він так стомився від цієї катавасії із втечею, що до чергової сварки був просто неготовий. Він ледве стримався, щоб не скинути її за поручні, у темно-сірі води Англійського каналу.

Він послав матері телеграму з Кале і сповістив про пригоду Іззі: вирішив попередити Аделаїду заздалегідь, щоб вона підготувалася до зустрічі зі своєю наймолодшою донькою, адже її стан кидався у вічі.