Життя за життям

Коли вона повернулася з обідньої перерви десь на минулому тижні, на столі в неї лежав примірник «Таймз». Газету акуратно склали так, що було видно тільки некрологи. У некролозі Крайтона була його фотографія у формі — це ще до того, як вони познайомилися. А вона й забула, який він був імпозантний. Некролог був довгий і, звісно, згадував Ютландію. Виявляється, він «пережив» свою дружину Мойру, мав кілька внуків і полюбляв гольф. Раніше він просто-таки ненавидів гольф — цікаво, коли це він змінив погляди. На Бога, хто лишив у неї на столі «Таймз»? Минуло стільки років — хто вирішив їй про це сповістити? Вона поняття не мала — і вже, мабуть, не дізнається. Був під час їхнього роману такий час, коли він завів звичку лишати в неї на столі записки, солоненькі billets-doux, що з’являлися мовби за порухом чарівної палички. Може, через стільки років та сама невидима рука доставила їй «Таймз».

— Чоловік із Адміралтейства помер, — сказала вона Памелі. — Звісно, усі врешті помирають.

— Та ти заговорила банальностями, — розсміялася Памела.

— Ні, я ось про що: всі, кого ми будь-коли знали, включно з нами самими, з часом помруть.

— Це теж банальність.

— Amor fati, Ніцше весь час про це писав. Мені раніше в цьому вчувалося «а море у фаті». Пам’ятаєш, я колись ходила до психіатра? Доктора Келлета? Він у душі був філософом.

— Це любити долю?

— Приймати. Хай би що з тобою сталося, прийми це — і погане, і добре. Смерть теж лишається просто прийняти.

— Звучить по-буддистськи. Я тобі казала, що Кріс зібрався в Індію, у якийсь там монастир? Він каже, що в них там резиденція. Після Оксфорду йому тяжко зосередитися на чомусь одному. Виявляється, він у нас «хіпі».

Урсулі завжди здавалося, що Памела надто балує третього сина. Її саму Крістофер завжди трошки насторожував. Вона спробувала вигадати ласкавіший опис, але не зуміла. Він був із тих, хто втуплюється у співрозмовника з такою усмішечкою, ніби на щось натякає чи певен своєї інтелектуальної й духовної вищості, а насправді просто соціально неадаптований.

Коли вона щойно поставила лілії у воду, запах видавався їй милим, а тепер почало млоїти. Кімната задушлива. Треба відчинити вікно. Вона підвелася, щоб віднести тарілку на кухню, але її одразу прошив сліпучий біль у правій скроні. Вона приречено сіла, щоб його перечекати. Голова боліла вже кілька тижнів. Спершу приходив гострий біль, а потім просто тяжкий туман. А інколи — безкомпромісна, невблаганна мігрень. Вона грішила на високий тиск, але лікарі провели купу аналізів і сказали, що це, «найімовірніше», невралгія. Їй виписали сильне знеболювальне і сказали, що їй стане краще, коли вийде на пенсію.

— Відпочинете, розслабитеся, — сказав лікар тим особливим тоном, який приберігають для людей похилого віку.

Біль минувся, вона обережно підвелася.

І справді, чим вона займе час? Вона подумувала про те, щоб виїхати на село, купити маленький котедж і насолоджуватися життям на природі — може, десь неподалік від Памели. Вона уявила Сент-Мері-Мід чи Феракр із романів міс Рід. Може, їй і собі написати роман? Хоча б час згає. А ще можна завести собаку. У Памели завжди були золотисті ретривери, Урсула їх не розрізняла.

Вона помила скромне начиння. Можна лягти раніше, зробити собі какао і ще почитати перед сном. Вона саме читала «Комедіантів» Ґрема Ґріна. Може, треба більше відпочивати, ось тільки останнім часом вона боялася спати. Сни снилися такі яскраві, що інколи тяжко було прийняти, що це — не реальність. Кілька разів вона ледь не повірила, що з нею справді сталося щось надприродне, хоча логіка і здоровий глузд вказували, що так не буває. А ще вона падала. У снах вона тільки те й робила, що падала, як не зі сходів, то з круч, відчуття пренеприємне. Може, це перші симптоми деменції? Початок кінця. Кінець початку.

За вікном спальні сходив повний місяць. Місяць на троні, як у Кітса. Ніч ніжна. Голова знову заболіла. Вона набрала води з крана і запила кілька пігулок знеболювального.

*

— Якби Гітлера вбили ще до того, як він став канцлером, то не було б і конфлікту між арабами й ізраїльтянами, правда ж?

Так звана Шестиденна війна скінчилася, ізраїльтяни здобули рішучу перемогу.

— Себто я розумію, чому євреї схотіли заснувати незалежну державу і так рішуче її відстоюють, — вела далі Урсула, — я завжди співчувала сіоністській справі, ще до війни, але, з іншого боку, я розумію, чому арабські держави так обурилися. Але якби Гітлер не здійснив Голокост…

— Бо загинув?

— Саме так. Тоді ідею єврейської держави підтримували б хіба що маргінали…

— Історія не знає умовного способу, — сказав Найджел. Памелин первісток, а її улюблений племінник, викладав історію у коледжі Брейсноуз в Оксфорді, який свого часу закінчив Г’ю. Вона повела його на ланч у «Фортнумс».

— Як приємно вести велемудрі розмови, — сказала вона. — Я з’їздила відпочити на південь Франції з моєю подружкою Міллі Шоукросс, ти з нею не знайомий? Ні? Ну, зараз у неї інше прізвище, вона змінила кількох чоловіків, і кожний багатший за попереднього.