Життя за життям

Урсула звалила все на задуху і наполягла, що сама вийде подихати повітрям. Її і справді останнім часом трохи нудило. Сильвія казала, що це алергія.

Моріс, цілком очікувано, закінчив університет на «відмінно» («Як?» — не розуміла Памела) й повернувся кілька тижнів поваландатися дома, перш ніж почати вчитися на барристера у Лінкольнс-Інні. А Гові, виявляється, повернувся до «своїх старих» — у них був літній будиночок на Лонг-Айленді. Моріс аж розгубився, чого це його не запросили.

— Що з тобою таке? — спитав Моріс Урсулу якогось вечора, витягнувшись на газоні на шезлонгу за «Панчем» і запихаючись пирогом, який приготувала місіс Ґловер.

— Ти про що?

— Ти закоровіла.

— Що значить закоровіла? — вона і справді з трудом влізала в літні сукні, навіть руки-ноги поопухали.

— Це все дитячий жирок, моя люба, — сказала Сильвія. — У мене теж так було. Менше пирогів, більше тенісу — та й по всьому.

— Виглядаєш жахливо, — втрутилася Памела. — Що з тобою?

— Поняття не маю.

А тоді їй сяйнув такий жахливий, страшний, сороміцький, незворотній здогад, що всередині щось спалахнуло і спопеліло. Вона знайшла Сильвіїн примірник «Дітям і дівчаткам про розмноження» пера доктора Беатріс Вебб — теоретично, цю книжку тримали під замком у скрині у батьківській спальні, проте насправді скриня ніколи не закривалася, бо Сильвія давно згубила ключ. Розмноження — це, здається, останнє, що цікавило авторку. Вона радила відволікати дівчаток, даючи їм чимбільше «домашньої випічки, пирогів, каші, пудингів, а також регулярно обмивати інтимні частини тіла холодною водою».

Очевидно, користі з того не було. Урсула аж здригнулася, згадавши «інтимні частини тіла» Гові, які зійшлися з її частинами під час того мерзотного злягання. А Сильвія та Г’ю теж цим займалися? Вона уявити не могла, щоб мати таке стерпіла.

Вона потайки погортала медичну енциклопедію місіс Шоукросс. Шоукросси саме відпочивали у Норфолку, а їхня покоївка нічого не запідозрила, коли Урсула постукала у задні двері і сказала, що мусить дещо перевірити за книжкою.

Енциклопедія пояснювала механіку «статевого акту» — який, виявляється, мав відбуватися виключно «з любові і в подружньому ложі», а не на чорних сходах, коли ти йдеш по носовичок, по книжку. Енциклопедія також детально пояснювала, які наслідки бувають, коли тобі не вдасться добути той носовичок чи книжку — місячні припиняються, з’являється нудота і зайва вага. Виявляється, має пройти дев’ять місяців. Уже почався липень. Незабаром їй доведеться знову втиснутися у шкільну форму і щоранку їздити з Міллі до школи автобусом.

Урсула почала вибиратися на довгі прогулянки сама. Міллі, якій вона могла довіритися, не було (та й що вона їй сказала б?), а Памела відбула в Девон з дівчатками-скаутами. Урсула у скаутах не прижилася, а тепер про це жалкувала — може, вони дали б їй сміливості розібратися із Гові, як належить. Скаутка добула би свій носовичок чи книжку, не затримуючись на півдорозі.

— Щось не так, моя люба? — спитала Сильвія, коли вони разом латали шкарпетки. Сильвія помічала дітей, лише коли вони лишалися сам-на-сам. Разом вони перетворювалися на некеровану зграю, а по одному були особистостями.

Урсула спробувала уявити, що сказати. «Пам’ятаєш Морісового приятеля Гові? Здається, я стану матір’ю його дитини». Вона зиркнула на Сильвію, яка безжурно нашивала вовняну латочку на шкарпетку Тедді. Вона не виглядала на жінку, у частини тіла якої щось проникало. (За енциклопедію місіс Шоукросс, це називалося «вагіна» — у домі Тоддів таких слів ніхто не вимовляв).

— Ні, нічого, — сказала Урсула. — Усе гаразд. Цілковито гаразд.

*

Того вечора вона рушила на станцію, сіла на лавочці на платформі й стала уявляти, як кинеться під експрес, коли той промчить повз їхню зупинку, але наступний потяг був до Лондона — він пирхнув димом і повільно спинився перед нею. Їй захотілося плакати. Із вагона вистрибнув Фред Сміт у замазаному мазутом комбінезоні, із сажею на лиці. Побачивши її, він підійшов і сказав:

— Ото збіг. Ти на наш потяг чекаєш?

— У мене квитка немає.

— Не страшно, — сказав Фред, — інспектор до моїх друзів не присікується.

То Фред Сміт — її друг? Це її заспокоїло. Звісно, якби він знав про її стан, то більше не був би її другом. Друзів у неї не лишилося б.

— Гаразд, спасибі, — сказала вона. Відсутність квитка вмить видалася їй украй дрібною проблемою.

Вона простежила, як Фред заліз назад у кабіну локомотива. Начальник станції прокрокував платформою й позакривав двері вагонів так рішуче, мовби їх вже ніколи більше не відкриють. Бухнула пара, Фред Сміт висунув голову з вікна й гукнув:

— Вважайте, міс Тодд, а то так тут і лишитеся, — і вона слухняно сіла.