Життя за життям

— Ой лишенько, — долинув чоловічий голос, — ото вам перепало. Дайте поможу. У вас на цьому милому персиковому шарфику кров. Він же персиковий? Чи лососевий?

— Персиковий, — прошепотіла Урсула, якій навіть біль не завадив бути ґречною.

Вона ніколи не замислювалася про колір цього мохерового шарфа. Крові, і справді, було багато. Лице почало набрякати, вона чула іржавий запах крові, проте біль трохи відступив.

Чоловік виглядав непогано — не дуже високий, пісочне волосся, блакитні очі, чиста, ніби відполірована шкіра на чітких вилицях. Він поміг їй підвестися. Його долоня була міцна і суха.

— Мене звати Дерек, Дерек Оліфант.

— Елефант?

— Оліфант.

За три місяці вони побралися.

*

Дерек був із Барнета, і його походження, як Гарольдове, Сильвію не вразило. Звісно, саме це приваблювало Урсулу. Він викладав історію у Блеквуді, не дуже відомій закритій школі для хлопчиків («діти вискочок-торгашів», — відмахнулася Сильвія), і залицявся до Урсули, запрошуючи на концерти у Віґмор-голл і прогулянки у Прімроуз-гілл. Вони їздили у довгі велосипедні вилазки, що приводили до симпатичних пабів у передмісті — він випивав півпінти м’якого пива, вона — лимонад.

Ніс вона справді зламала. («Бідашечка, — писала Памела, — а в тебе був такий гарний носик»). Перш ніж супроводити її до лікарні, Дерек завів її до пабу неподалік, щоб вона трохи вмилася.

— Давайте я куплю вам бренді, — сказав він, коли вона сіла.

— Ні, ні, ні, все гаразд, я вип’ю води, я майже не п’ю, — сказала Урсула, хоча ще вчора ввечері допилася до провалів у пам’яті на підлозі своєї спальні у Бейсвотер, поцупивши в Іззі пляшку джину. Вона не відчувала жодних докорів сумління, коли крала в Іззі, адже Іззі стільки всього в неї відняла. Белгравія і таке інше.

Урсула кинула пити майже так само різко, як почала. Мабуть, усередині в неї по Белгравії лишилася пустка. Вона пробувала залити її спиртним, а тепер заповнила почуттями до Дерека. Що то за почуття?

Переважно полегша від того, що хтось готовий про неї дбати і не знає про її сороміцьке минуле. «Я закохана», — в нестямі писала вона Памелі. «Ура», — відповіла Памела.

— Інколи вдячність плутають із любов’ю, — сказала Сильвія.

*

Дерекова мати й далі жила у Барнеті, а ось батько та молодша сестра померли.

— Жахливий нещасний випадок, — пояснив Дерек. — Вона впала в багаття, коли їй було чотири роки.

Сильвія завжди уважно стежила, щоб вони, бува, не підійшли до вогню. Коли Урсула поділилася своєю пригодою у Корнволлі, Дерек сказав, що теж у дитинстві ледь не втонув. Це була одна з нечисленних пригод у її житті, в якій вона майже цілковито не винна. А Дерек? Несподіваний приплив, перевернувся човен, героїчний заплив до берега. Ніякого містера Вінтона не знадобилося.

— Я порятував себе сам.

— Тоді він не зовсім банальний, — сказала Гільда, простягаючи Урсулі цигарку. Вона повагалася, але відмовилася, неготова завести чергову залежність. Вона саме пакувала свої пожитки й хотіла чимшвидше лишити Бейсвотер у минулому. Дерек зараз поїхав на розкопки у Голборн, але взагалі займався покупкою дому.

— Я, між іншим, написала власникові квартири, — сказала Гільда. — Сказала, що ми виселяємося. Дружина Ерні нарешті дала йому розлучення, я не казала? — вона позіхнула. — І він запропонував мені руку й серце. Я подумала, а чом би й ні. Так ми обидві й станемо респектабельними заміжніми жінками. Я зможу їздити тебе навідувати у… де, ти сказала, ваш дім?

— У Вілдстоні.

*

Дерек наполіг, щоб на їхнє весілля, себто реєстрацію шлюбу, не запрошували нікого, крім його матері, а також Г’ю та Сильвії. Памела сприкрилася, що її не запросили.

— Ми не хотіли чекати, — пояснила Урсула. — А Дерек не хотів здіймати бучу.

— А ти не хотіла бучі? — уточнила Памела. — У тому ж суть весілля.

Ні, ніякої бучі вона не хотіла. Тепер вона комусь належатиме, нарешті буде в безпеці, а все інше не має значення. Бути нареченою — ніщо, бути дружиною — все.

— Ми не хотіли зайвих складнощів, — рішуче відрубала вона.

(«І хотіли, судячи з усього, щоб по-дешевому», — сказала Іззі.

І вручила їм черговий банальний набір срібних десертних виделок).

— Наче милий чоловік, — сказав Г’ю на їхньому, так би мовити, банкеті — обіді з трьох страв у ресторані неподалік від бюро реєстрації.

— Так і є, — погодилася Урсула, — дуже милий.

— Але якось це простувато, ведмежатку, — сказав Г’ю. — Геть не як на Памелиному весіллі. У неї гуляло півміста. Та й бідаха Тед дуже засмутився, що його не запросили. Але аби ти була щаслива, це найголовніше, — додав підбадьорливо.

На церемонію Урсула прийшла в сукні кольору сивої голубки. Сильвія роздала всім букети з тепличних троянд від квіткаря.

— Троянди, на жаль, не свої, — сповістила вона місіс Оліфант. — Вид називається «Ґлуар де Муссо», якщо вам цікаво.

— Дуже милі, хто ж сперечається, — сказала місіс Оліфант тоном, який мало нагадував комплімент.

— Швидко поберешся — швидко розкаєшся, — пробурмотіла Сильвія собі під ніс, а тоді виголосила стриманий тост за молодого й молоду.

— А ти ж що, — м’яко уточнив Г’ю, — розкаялася?